смачного рецепту від Джеймі Олівера («Оце з медом звучить багатообіцяльно!»): яєчка виробляють тестостерон, а не накопичують його, до того ж 90 відсотків тестостерону в нашому тілі зв’язані з білками і не виконують жодної дії. А це означає: щоб спожити дозу тестостерону, яку виробляє тіло дорослого чоловіка за день (щоденно 6–8 мг), вам доведеться викласти на хліб з маслом 1 кг бичачих яєчок. Ба більше – «трансплантувати» – не те саме, що «їсти». Тестостерон, який надійде у ваш шлунок у формі чужих яєчок, гарантовано нейтралізує ваша печінка. Але ж ефект плацебо ніхто не відміняв, тож їжте на здоров’я. Тільки дайте спокій бідолашним носорогам.
Та й взагалі – нерідко над дослідженнями гормонів нависала загроза скотитися в дослідження міфів та небилиць. Як уже було сказано: небезпечна царина. Можна сказати, що нам дуже пощастило, коли таки вдалося вирвати кермо й розвернути дослідження на прогресивні медичні рейки. Тим, що серед усього того хаосу таки виникало щось більш-менш раціональне, ми завдячуємо не науковцю-невдасі на прізвище Бертольд, а лікареві-невдасі, на прізвище Бантинґ. У 1921 році його пробудила зі сну ідея, як нарешті відповісти на запитання Гіппократа та його колег з Індії та Китаю (ні, не про яєчка, заради Бога! Про сечу!). Тож він нарешті придумав спосіб лікування смертельної до того часу хвороби: діабету. Дещо згодом він, разом зі своїми колегами Колліпсом та Бестом, робив уколи інсуліну хлопчині Леонарду Томпсону, який тоді перебував на смертному одрі. Через 2000 років після виявлення діабету нарешті знайдено ліки від цієї недуги! Щоправда, екстракт підшлункової залози вола був таким нечистим, що Леонарду відтоді довелося боротися не тільки зі смертельною хворобою, але й з вкрай неприємною алергічною реакцією. Але через 12 днів і 11 ночей за роботою – Колліпс та Бест спробували ще раз. Леонард вижив.
Щойно правильна ін’єкція інсуліну не продемонструвала, на перший погляд, жодної побічної дії, більше ніщо не стояло на заваді його широкого застосування (я б залюбки розповіла про наслідки у довгостроковій перспективі й важливість довготривалих досліджень, але на це справді нема часу).
Те, що відбулося потім, таке драматичне, так змушує мурашок бігати по шкірі, що справді вартувало б дорогої екранізації з Деніел Дей-Льюїсом у ролі лікаря та тої (поки) маленької дівчинки з Stranger Things, яка б уособила в собі всіх тих хворих діток: випробування на живих зразках лікарі здійснили в одному з тих довгих залів, де в той час утримували хворих на діабет дітей. Багато з них перебували у стані коми, в оточені згорьованих сімей. Троє лікарів (Бантинґ, Колліпс та Бест) ходили з рятувальним еліксиром від одного ліжка до іншого. Не встигали вони дійти до кінця залу, як з коми прокидалися перші діти. Зал, де до того панував смуток, переповнили крики радості: один із прекрасних аспектів вивчення гормонів полягає в тому, що їхні ефекти помітні вкрай швидко. Іноді достатньо однієї таблетки, щоб змусити серце битися або ж повернути очам зір.
На додачу до радості пізніше з’явилася