як можу. – Він спинився, спина здригнулася, чи то, може, Оксані здалося. – А завтра подаю на розлучення…
Жінка вже не раз чула від нього такі погрози, тому знала, як на них реагувати.
– А як же дівчата? Якщо подаси на розлучення, обіцяю: ти їх не побачиш.
– Сумніваюся, що вони виберуть тебе. – Вона не очікувала, що чоловік так швидко відіб’є найсильніший її аргумент.
Ніби прочитавши її думки, Тарас хмикнув, ще раз кинув зневажливий погляд на дружину й покрокував до кухні, де був інший вихід із будинку.
Оксана не знала, що їй робити – плакати чи кричати. Вона хотіла розридатись, але замість цього заламала руки, аби не розбудити малу. Та вже за мить у голові блиснула ідея. Жінка швидко кинулася з вітальні до дитячої. У кімнаті її найменша дворічна донька мирно спала в ліжечку.
– Ніно, прокидайся, – поторсала жінка за плече дитину, але сон маляти був міцним.
Тоді Оксана ввімкнула світло, але Ніна навіть не поворухнулася. Жінка швидко роззирнулася по кімнаті й дещо помітила в кошику з іграшками. Виставивши смугасте пузо, із кошика стирчало «Веселе піаніно».
Ця іграшка завжди дратувала Оксану через те, що була надмірно гучною. Сьогодні ж вона вперше зраділа, що Тарас заборонив їй позбутися піаніно. Не вагаючись, жінка натиснула на кнопку із зображенням скрипкового ключа.
– Hello, – піаніно жваво привіталося безтурботним голосом.
Потім цілий хор дзвінких дитячих голосів весело заспівав відому дитячу пісеньку «If you happy and you know it», супроводжуючи спів плесканням у долоні та тупцянням.
Дівчинка хмикнула, перевернулася з боку на спинку, а потім голосно заридала. Замахала ніжками, скидаючи із себе ковдру.
– Тату! – почала кликати мала. – Та-туууу!
Оксана вимкнула піаніно. Вона спостерігала, як донька заливається слізьми, і здавалося, її серце от-от розірветься від почуття провини й жалю.
Жінка присіла біля малої та спробувала взяти її за ручку.
– Маленька, пробач, – прошепотіла вона, – але мама мусила. Ми ж обидві хочемо, щоб тато був поруч.
– Таааааа-туууу!!! – Мала відштовхнула материну руку і знову заплакала.
«Мене навіть не кличе», – кольнуло в серці.
Жінка глянула на годинник: уже майже хвилину лунає голосний плач. Добре, що середня донька сьогодні ночує в подруги, а старша в навушниках узагалі нічого не чує.
«Ну чому ж він не йде? Невже відійшов занадто далеко?»
Оксана роздратовано видихнула і вже збиралася брати малу на руки, коли почула швидкі кроки. За мить Тарас зазирнув до дитячої.
– Вона не хоче зі мною, – примирливо промовила жінка. – Тебе кличе.
Тарас кинув на дружину швидкий неприязний погляд.
– Може, для початку світло слід вимкнути! – обурився він пошепки.
– Так-так, – Оксана слухняно вимкнула світло й тихо вийшла з кімнати, спостерігаючи, як мала схлипує в батька на руках.
Ще мить повагавшись, жінка вийшла до задніх дверей і замкнула їх на ключ. Оксана чудово розуміла, що такі несерйозні