Я сказав би, саме час дружину поміняти.
– Ну, це ж трошки спадає на думку, еге ж?
– Джейн, не верзи казна-що.
– Дідько, інколи мені самій хочеться втекти від своєї рідні.
– А от я точно не хочу втікати від тебе.
Гебріел знову зосередився на дорозі, де вітер проносив жмутки снігу перед фарами. Вони їхали мовчки. Тоді він сказав:
– Знаєш, я ніколи не чув, щоб мої батьки сварилися. Жодного разу, поки ріс.
– Вперед, добивай. Я знаю, що моя родина – купа верескунів.
– Просто ти з сім’ї, у якій озвучують свої почуття. Грюкають дверима, горланять і регочуть, мов гієни.
– О, все краще й краще.
– Хотів би я в такій рости.
– Авжеж.
Джейн засміялася.
– Мої батьки не кричали, Джейн, і не грюкали дверима. І сміялися нечасто. Ні, родина полковника Діна надто дисциплінована, щоб опуститися до такої низості, як емоції. Не пригадую, щоб він хоч раз сказав «люблю тебе» мені чи моїй матері. Я мусив учитися це говорити. І досі вчуся. – Він подивився на неї. – Це ти мене вчиш.
Вона торкнулася його ноги. Її крутий, куленепробивний чоловік. Навіть його можна чогось навчити.
– Тому ніколи за них не вибачайся, – закінчив Гебріел. – Бо вони створили тебе.
– Іноді я в цьому сумніваюся. Як гляну на Френкі, то й думаю: Господи, будь ласка, нехай виявиться, що мене підкинули їм на поріг.
Чоловік засміявся.
– Ситуація сьогодні була напружена. То в чому річ?
– Не знаю. – Джейн відкинулася на спинку сидіння. – Та рано чи пізно ми про все дізнаємося.
6
Джейн сунула взуті ноги в бахіли, вдягнула хірургічний халат, зав’язала за спиною. Глянувши крізь скляну перегородку в лабораторію, подумала: «Як же не хочеться туди йти». Але Фрост був уже в залі, вбраний у халат і маску, над якою було видно, як він скривився. Морин асистент Йошима дістав з конверта рентгенівські знімки й повісив на негатоскоп. Спина докторки Айлс затуляла стіл, ховаючи те, з чим Ріццолі так не хотілося мати справу. Лише годину тому вона сиділа за столом у себе на кухні, Реджина воркотіла в неї на колінах, а Гебріел готував сніданок. Тепер омлет перевертався в шлунку, хотілося зірвати халат і вийти звідси на чистий сніг.
Натомість вона штовхнула двері до залу для розтинів.
Судмедекспертка глянула на неї через плече, на обличчі не читалося жодного негативу з приводу процедури, що на них чекала. Просто професіоналка, така ж, як інші, готова стати до роботи. Вони обидві мали справу зі смертю, та Мора була з нею в ближчих стосунках, їй було простіше дивитися смерті в лице.
– Ми вже збиралися починати, – сказала вона.
– Затрималася на дорозі. Там нині зранку безлад.
Детектив зав’язала маску, підходячи до краю столу. Намагалася не дивитися на рештки, натомість зосередившись на негатоскопі.
Йошима клацнув вимикачем, увімкнулося світло за двома рядами знімків. Рентгени черепа. Утім, вони були не схожі на інші знімки голови, які Джейн бачила. Там, де мав би бути спинний мозок, було лише кілька хребців, а далі… нічого. Тільки зазубрена