несподіванки: поряд оглушливо розірвалася повітряна кулька. Миттєво зреагувавши, у натовпі заридала півторарічна дівчинка; вже за кілька митей її обличчя побагровіло, а з носа вигулькнули шмарклі. Мати – молода білявка з тривожними очима – підхопила доньку на руки й заходилася заспокоювати. Батько, високий чорнявий чоловік (Єгорові він нагадав Ромку, кращого приятеля і колегу, якого вбили під час виконання), серветкою витирав дівчинці носа, примовляючи щось утішливе.
Молодик, із чиєї провини сталася прикрість, розсудливо відійшов віддалік і за мить зник у невідомому напрямку. Скляр лише встиг помітити його руду потилицю та до болю худорляву статуру.
Слідчий пригадав: години дві тому вони з Кир’яхом бачили його із малолітнім сином у «Пузатій хаті»[1]. Хлопчик сидів до них спиною, безтурботно теліпав крихітними ніжками та з насолодою наминав десерт. Оперативник зауважив, що рудий та Єгор зовні мало не брати, а відтак невдало пожартував: «завдяки цьому тандему можна уявити, як виглядатиме Єгор зі своїми майбутніми дітьми». Невдало, бо найбільше, чого боявся Єгор, – мати дітей. Він умів дивитися на речі тверезо, тому аж ніяк не був упевнений у тому, що здатен стати хорошим батьком. А все через свій вибуховий характер. До того ж досвід спілкування із його власним батьком залишав бажати кращого.
Скляр стиха вилаявся й повернувся до стеження. Увесь день слідчий знемагав від пекельної спеки та головного болю. Як не дивно, вечірня прохолода полегшення не дарувала. Навпаки: біль лише посилився. Єгор витер піт із чола.
Місто поволі поринало у темряву – ранню, неприємну тим, що так нагло нагадувала про наближення осені. Її запах Єгор відчув ще наприкінці липня, відтоді той усе частіше надокучав, а тепер і поготів: оселився у повітрі. Осінь завжди вносила у його життя пригнічення. Особливо її початок. За місяць-другий ти, звісно, змиришся.
Але не зараз.
Слідчий упіймав на собі погляди двох дівчат, на вигляд не старше п’ятнадцяти. Одна з них, дуже висока білявка, посміхалася, щось шепочучи на вухо подрузі. Те, що вони обговорювали саме його, не викликало сумнівів. Скляр скривився. Його зовнішність завжди впадала в око: яскравого мідного кольору волосся, такі ж вії, брови й навіть волосся на руках. Біла шкіра, жилавість, зріст майже два метри та численні веснянки на обличчі. У дитинстві, поки не навчився відстоювати себе, він часто потерпав від булінгу[2]. Єгор ненавидів свою зовнішність. Щоправда, жінки мали іншу думку. Слідчий частенько ловив на собі зацікавлені погляди протилежної статі. Ось і зараз: обидві дівчини стріляли у нього очицями, силкуючись привернути увагу. Єгор демонстративно відвернувся.
Слідчий відігнав депресивні думки й зосередився. Він не зводив очей із чоловіка у брунатних штанях і чорній футболці, яка ефектно підкреслювала засмагу та біцепси. Той спілкувався зі стрункою симпатичною білявкою, підстриженою «під каре», чекаючи в черзі до «Криївки»[3].
Рівненська поліція приїхала до Львова сьогодні вранці: слідами наркоторговця. Саме того, за яким нині потай спостерігав Скляр. Цього чоловіка вони намагалися впіймати ось уже понад пів року, проте їм весь час бракувало достатньої доказової бази. А зовсім недавно від перевіреного інформатора довідалися, що підозрюваний планує серйозну оборудку в місті Лева.
Скляр завмер, зненацька відчувши тривогу. З подивом усвідомив, як шалено у грудях закалатало серце. А відтак з’явився незнайомий досі холодок на потилиці – так, немов хтось просвердлював її поглядом. Єгор мимоволі озирнуся, дивуючись незрозумілій реакції власного тіла. Що це: справді хтось стежить чи розігралася підозріливість? Параноя може ставати професійною болячкою у роботі правоохоронців. Він уважно роздивився, однак побачив лише купу незнайомих облич, які, здавалося, не мали до нього жодного стосунку.
Попри карантинні обмеження, на площі Ринок зібралося безліч людей, утворивши чималенький мурашник. До деяких кнайп та кав’ярень утворилися черги (переважно з молоді, зокрема студентів): хтось проводжав літо, хтось зустрівся із друзями, яких не бачив усеньке літо. Нікому з них не було діла до сорокарічного рудого чолов’яги, що попиває каву на найпопулярнішій у Львові площі.
Скляр зітхнув і спробував заспокоїтися. Останнім часом він часто відчував ірраціональну тривогу – наче неодмінно має трапитися щось недобре. Його дівчина звинувачувала в усьому брак відпочинку, тому наполягала на відпустці. Її думку підтримала і Власта. Однак про відпустку він міг лише мріяти.
Єгор пошукав очима Власту – одягнена у цивільний, вона насолоджувалася морозивом, немов звичайна безтурботна туристка. І лише її гострий уважний погляд непомітно блукав навкруг. Поряд із нею, на позір нудьгуючи, стояв оперативник Женя Кир’ях. Його відрослим сивим волоссям бавився легенький вітер – Женя марно намагався з тим боротися. Власта Ковáль не була низенькою, однак поряд із високим та кремезним Кир’яхом жінка виглядала мініатюрною. Їхні ролі – таке собі тихе подружжя, що приїхало відпочити до найпопулярнішого туристичного міста країни. Ніхто б ніколи не здогадався, що ця пара знайома із рудоволосим любителем кави. Ще кілька