на тиждень до Єгипту! Ось кому зараз по-справжньому добре. Один з наших оперативників – ти його, мабуть, не знаєш, – пояснив, коли Власта спантеличено глипнула на нього. – Узяв дружину, малого сина й усі чкурнули у відпустку. Ось те, що я називаю раціональним використанням тієї дрібки днів, яку нам дають на відпочинок. Правильно, а чого тут сидіти у карантин? Я тобі скажу: він не перший. У нас ще один колега полетів туди, ще у неділю. Войтюк мав відвозити його на вокзал.
– Я не можу збагнути, як справу могли віддати Гусейнову?!
Кир’ях приречено зітхнув: усі спроби відволікти Власту виявилися марними.
– Власто, я розумію твоє обурення, але жодних причин, чому би він не міг розслідувати убивство Єгора, немає, – вкотре терпляче пояснив Женя.
Подумки оперативник усміхнувся: з ким поведешся, від того й наберешся. Раніше характер патрульної був значно спокійніший. Зміни відчулися, коли вони з Єгором заприятелювали. Завжди роздратований і сердитий Єгор став поміркованішим, Власта натомість – суворішою. Зміни ці, безперечно, були корисними для обох. З Єгором стало простіше спілкуватися, а Власту почали більше поважати: коли ти надто м’який, годі цього чекати.
– Усім відомо, що Гусейнов заздрив йому і ненавидів, – Власта підхопилася зі стільця, й заходилася міряти кроками маленький кабінетик оперативників.
Нині тут перебували лише вони, тож патрульна не гребувала давати вихід емоціям:
– Чому, скажімо, справу віддали не Гочмановському? Він непоганий слідчий.
Власта прибрала з чола неслухняне пасмо світлого фарбованого волосся й почала масажувати скроні, рятуючись од скаженого головного болю, а відтак відчинила вікно і вдихнула свіжого повітря.
Вона витріщалася на вулицю, та водночас нічого не бачила. Перед очима й досі бовванів спогад, як Єгор лежав на асфальті, стікаючи кров’ю й помираючи. Ніби зараз, бачила вона нажахані обличчя довкола і намагання Кир’яха розігнати допитливий натовп. А ще – пригадувала свої спроби підтримати життєдіяльність Єгора до приїзду швидкої.
Чи правильно вона все зробила? Як їй тепер дивитися в очі його батькам?
– Тобі відомо, що на Гусейнова написали заяву? – наче виходячи з трансу, повідомила оперативнику.
Вона досі стояла до нього спиною, розмірковуючи про своє.
– Хто? – обличчя Кир’яха витягнулося від здивування.
Власта стенула плечима:
– Якийсь алкаш. Сидить нині в ІТТ[5], чекає на обрання запобіжного заходу[6]. Мовляв, Гусейнов побоями змусив його зізнатися у крадіжці, а насправді він не винен.
– Не здивуюся, що Гусейнов саме так і чинив. Але ніхто нічого не доведе. Алкоголіки та наркомани – не ті люди, яким суддя віритиме. Було таке двічі, – зізнався Кир’ях, – що на Гусейнова писали заяви, але обидва рази забирали. Сама подумай. Їхні слова проти слóва слідчого, що вже багато років працює у поліції. Зрештою, цей алкаш і справді може зводити наклеп. Для того, щоб довести провину Гусейнова, потрібен надійний