на тисячі кілометрів на схід. І як наслідок, у холодних степах на південь від Волгограда-Сталінграда-Царицина скупчилося близько ста мільйонів громадян нещасної, ще донедавна найбільшої у світі за територією держави.
Утім, перейменована Московія і досі найбільша, хоч тепер частково у вигляді крижаної пустелі. А от усі прогнози про її розпад знову не справдилися. Бо ж утворення незалежних північнокавказьких держав від Адигеї до Дагестану та Калмикії включно, а чи навіть Далекосхідної республіки – розпадом не назвеш. Бо ж скільки там тієї Калмикії, як і того Дагестану, чи тієї ж Далекосхідної республіки, порівняно хоча б із Заураллям, яке як було болотистою тундрою, так болотистою тундрою і залишилося. Льодовик за Урал чомусь не пішов і у Східний Сибір не пішов. Там лише льодовикові поля на гірських хребтах, включаючи гори Камчатки. А от край Чукотки відморозило, і крига знову з’єднала її з Аляскою. Проте крига там була і до Льодовика, трималася по півроку і більше.
Хоч якась втіха для московітів, що казанські татари та інші поволзькі народи, чиї землі опинилися під Льодовиком, усе ще у федерації. Може, тому й у федерації, що під Льодовиком? Але головна загадка – це якути-саха, вони також поки що у федерації. Може, просто вважають, що без російського ядерно-нейтронного щита їх швиденько схаває Китай, разом із їхніми алмазами, звичайно. А китайців потім буде набагато важче виперти, ніж росіян. Мабуть, саме такі думки були у світлих якутських головах, коли вони вирішили залишитися у федерації. Хоча то лише дехто у нас так вважає. А що там у тих якутських головах насправді – не знає ніхто. Щоб це знати, мабуть, треба їсти стільки ж в’яленої риби, як їдять вони. До нас ця мода доходить лише тепер, хоча майже вся риба все одно чи то аргентинська, чи португальська, а в’ялення, здається, турецьке.
Може, завдяки тим якутам і самі росіяни, чи то пак московіти, у цю важку для виживання нації годину, попри всі випробування і злигодні, також ще якось тримаються купи. В європейській частині у них ще залишилися окремі поселення у бєлгородсько-курській тундрі вздовж нашого північно-східного кордону і ще той маленький анклав на Балтиці, але там його тепер також трохи підморозило. Але підморозило – це все ж не те саме, що заморозило. Тепер чим далі на Захід, тим тепліше.
На Західній Україні тепер також суціль степи, холодні й сухі. Але влітку в Прикарпатті ще випадають сякі-такі дощі, і тваринництво ще якось розвивати можна, ще якісь зимостійкі генномодифіковані сорти ячменів, інших злакових та бобових також висівають, а потім, ще за дольодовиковою звичкою, традиційно борються за врожай, решта – тепличне господарство.
Тепличне господарство і Пуху-пуху
Треба знати українців! При найменшій можливості кожен намагається мати власну тепличку, а хто заможніший – то цілий «зимовий сад». У всіх громадських закладах «зимові сади» або хоча б зелені оази на кшталт тієї, що до Льодовика була у бібліотеці імені Вернадського, тепер норма! У всіх барах, ресторанах,