Олександр Вільчинський

Льодовик


Скачать книгу

час Льодовиків, коли всі моря раптом виходять із берегів, а тоді знову міліють, і від Одеси вода також відійшла. Всі пристані, пірси, причали і Воронцовський маяк тепер виявилися далеко на суходолі. Кажуть, що все це колись доведеться будувати наново: і нові причали, і нові дороги, і новий маяк. От тільки коли – невідомо. Бо відколи Чорне море змаліло, а турки все ще не відновили Босфорський канал, то й морські перевезення втратили актуальність.

      Із важливих державних інституцій лише Верховна Рада залишилася у Києві, а з уряду – лише деякі міністерства. Це – оборона, закордонні справи, транспорт і зв’язок і, якщо не помиляюся, надзвичайні ситуації. Але всі інші разом із головним – Міністерством зміни клімату й енергетики – уже давно не в Києві. Запровадити те Міністерство зміни клімату й об’єднати з енергетикою – це англійська ідея, але наші й собі запозичили. Тепер такі або схожі міністерства є майже в усіх країнах.

      Загалом усі органи державної виконавчої влади, з Міністерствами включно, тепер трансформовані й підпорядковані Технічній комісії – групі молодих інтелектуалів. Наша «залізна леді» – прем’єрша, також їй підпорядкована. Мабуть, це не зовсім демократично, зате на даному етапі ефективно. Більшість членів Технічної комісії, як, до речі, й адміністрація тимчасово відсутнього президента, також переїхали до Одеси. Отож Південна Пальміра тепер, на відміну від наскрізь промерзлого Києва, є епіцентром не лише політичного, а й культурного життя, майже на рівні зі Львовом та Чернівцями. Бо після погроз нейтронною бомбою від східних сусідів навіть найбільш твердолобі з одеситів уже не відмовляються від української. Принаймні до кінця льодовикового періоду. А скільки він ще триватиме, ніхто не знає. Міха каже, що це ще як мінімум на сто тисяч років, колаборант хрінів! Та нас тепер уже нічим не залякати.

      Бо коли сніг уперше два роки поспіль на широті Києва пролежав аж до травня і всім, навіть таким невиправним оптимістам, як-от дідусь Микола з «Миколиної погоди», стало очевидно, що все це надовго і що все це не що інше, як новий льодовиковий період, світ став ще й на межу Третьої світової. Бо ж одна напасть часто тягне за собою іншу. Та все ж похолодання (на тому етапі ми ще називали це так) зробило неможливою навіть війну, хоча в інших частинах світу війни тривали, і в один момент на якусь із них я навіть хотів було завербуватися. Думав податися на Африканський Ріг, але там вікові обмеження, на комісію брали лише до тридцяти п’яти.

      А якийсь новий російський генерал шапкозакідатєль Мурашкін обіцяв за дві години марш-кидком дістався Києва. Проте від ганьби цього долбака врятувала крига, що враз скувала все навколо й не залишила часу на військові приготування. От тоді ці безумці й почали погрожувати нам нейтронною бомбою. І не тільки нам, а ще грузинам і казахам. Тобто найближчим сусідам із заходу та півдня, оскільки у Білорусь їх одразу втиснулося мільйонів скількись шлоїбені, без статусу «дорогих гостей», без ніфіга, а просто розчинилося, вочевидь більше їх уже просто не могло туди упхатися.

      Це