– працюють як годинники. Маємо тут свою папірню, видаємо газети і часописи. Одне слово – усе як у людей… Ага, ось і пан маґістр! Моє шанування, мої ґратуляції!
До покою швидким і рішучим кроком увійшов високий чоловік середнього віку. Бумблякевич впився в нього очима і не міг зрозуміти, навіщо пан Зеньо здурив, наче б маґістрові за сімдесят, коли на вигляд він тягне ледве на сороківку.
– Пане Зеню, радий вас бачити, – сказав Джавала. – Давненько ви до нас не залітали.
– Не хочу пана маґістра від державних справ відривати. Але нині забрів у наші краї пан… е-е-е… Бум… Бум…
– Бумблякевич, до вашої ласки.
– Еге… І, як виявилося з подальшої розмови, пан Бумблякевич історик і то з патріотичними переконаннями.
– Істориків нам бракує, – кивнув Джавала.
– От я й кажу, – вів далі пан Зеньо, – чого б панові Бумблякевичу та й не взятися до написання історії нашої сміттярки.
– Прекрасна ідея, – потвердив Джавала. – Я давно підшукую людину, котра б зуміла оспівати наш край. І то не тільки в історичному розрізі, але й створити щось на зразок енцикльопедії. Себто описати його ґеоґрафію, світ фльори і фауни, етноґрафію і фольклор, а також світ мистецтва. Бо у нас є й літератори, і малярі. Робота ця копітка і, звичайно, потребує фінансової підтримки. А її вам може забезпечити княгиня Даґмара фон Шруботяг з тих самих Шруботягів, що родичалися зі старими Габсбурґами.
– О, її світлість буде незмірно втішена, – потер руки пан Зеньо. – Я навіть думаю, що княгиня виділить для пана Бумблякевича один зі своїх розкішних покоїв.
– Без сумніву. В палаці княгині розташована Національна бібліотека і багатющий архів.
У Бумблякевича радісно затьохкало серце. При згадці про бібліотеку здалося, що він помер і потрапив саме в рай.
– У мене нема слів, – нарешті видушив із себе. – Це, можна сказати, моя мрія – запорпатися в книги і ні про що більше не думати.
– О, власне, – засміявся Джавала, – тут вас ніхто не буде відволікати. Окремі розділи цієї енцикльопедії можна писати вже, просто в бібліотеці, адже польові дослідження зібрано давно, і вони тільки чекають, щоби хтось їх опрацював. Скажімо, тваринний та рослинний світ уже описаний Мальвою Ландою. Колекція її гербарію дістала спеціяльну премію.
– Пане Джавала, – не втримався Бумблякевич, – якщо по правді, то саме таємнича особа Мальви Ланди й завела мене на сміттярку. Спочатку я роздобув першу збірку її поезій, згодом – другу, і так захопився її творчістю, що вирішив будь-що відшукати авторку.
– Вам добряче поталанило. Адже другої збірки не має навіть сама Мальва.
– Що мене у цій історії, м’яко кажучи, дивує, то це те, що пані Мальва…
– Панна Мальва, – поправив Джавала.
– …що панна Мальва, незважаючи на свій поважний вік, ще така діяльна… Адже, коли не помиляюсь, то їй легко за сімдесят, так?
– Маєте рацію. Ми з нею ровесники.
– Ро… ровесники! Але, пане Джавала, на вигляд вам не більше, ніж мені!
Пан Зеньо й