з Новим роком, що концерт у школі буде за тиждень, саме перед канікулами, а потім вони поїдуть на свята додому. Жінка говорила схвильовано, тим часом автоматично складаючи в пакети ті самі «пару кілограмів мандаринів та чотири лимони», які замовив покупець. А Вадим, усміхаючись, мовчки дивився на неї.
«І чому він усміхався? − подумалося вночі Олександрі. − По-доброму якось, не образливо, хоч я, мабуть, і смішно виглядала там на базарі, вкутана, мов капуста…»
А потім Вадим несподівано запропонував скласти йому компанію наступного вечора, бо має квитки на концерт, запросив сам піаніст, але він не знає, з ким піти. А якщо Олександра не погодиться, то і він відмовиться. Це було настільки дивно і якось недоречно в декораціях зимового київського базару, що Олександра раптом заклякла, і простягнуті нею пакети із фруктами зависли в повітрі, а потім поволі опустилися на прилавок.
– Куди? − тихо перепитала жінка, ніби то промовила не вона, а протяг, що вічно гуляв між торговими рядами накритого лише згори ринку.
– У філармонію, на Європейській площі, де починається Володимирський узвіз, знаєте?
Олександра втупилася в малознайомого чоловіка, ще сумніваючись, чи він не жартує, але чомусь повільно кивнула. Мабуть, цим вона відповідала на питання, чи знає, де знаходиться філармонія, а не давала згоду прийти. Але Вадим, задоволений, усміхнувся ще ширше, поклав на прилавок стогривневу купюру, взяв свої пакунки й уточнив:
– Чекатиму на вас біля входу за чверть сьома. Завтра. Вона лишень хапнула повітря сказати, що їй треба подумати, але огрядна тітонька почала витісняти Вадима від прилавка і мацати фрукти з вітрини.
Олександра розгублено всміхнулася, кивнула ще раз, швидко порахувала вартість покупки і поклала у Вадимову долоню решту. Їй стало неймовірно соромно за свої рукавички з обрізаними пальчиками, щоб зручніше було рахувати гроші, соромно за змушено ідіотське вбрання, за базар і взагалі гірко за таке дурне і непросте її життя. Воно здавалося відділеним цілою прірвою від існування молодого лікаря Вадима Ігоревича, який несподівано запросив її на завтрашній концерт. Щось стиснуло горло, і сльози накотили на очі, вона кивнула ще раз і відвернулася до своїх ящиків і коробок із фруктами та овочами. Але кінчики її пальців пам’ятали тепло Вадимової долоні, яке відчули, віддаючи йому решту.
І ось Олександра дріботіла сходами підземного переходу вгору, до старовинної будівлі філармонії, біля дверей якої вже вгледіла силует Вадима.
Часу на розмови не було, вони швиденько лишили верхній одяг у гардеробі і рушили сходами до зали, вже наповненої шанувальниками класичної музики. На свій сором, Олександра була тут уперше. Вона попервах після переїзду тішилася можливостями великого міста і купувала для родини квитки на театральні вистави, водила Стасю до цирку та у ляльковий театр, а ще їм дуже подобався великий природничо-географічний музей, що на Богдана Хмельницького. Але потім, коли пропали їхні сподівання на власне житло у Києві, задля