а індивідуалізм залишиться однією з констант його ментальності й світогляду. І що важливо, у цьому він виглядає як один з глибинно американських письменників.
«Син вовка» започатковує також наскрізний для північних оповідань мотив зустрічі епох «заліза» і «каменя», яка неминуче має закінчитися поразкою останньої. Окрім спільних мотивів, певної єдності оповіданням збірки надають наскрізні персонажі – насамперед Малюк-маламут і Сітка Чарлі, індіанець-сиваш, який «прийшов до тепла білих людей, посидів біля їхнього вогнища й зробився такий самий, як вони», і який перейде до інших збірок як зручний «маргінальний» персонаж.
Закладає перша збірка й найдраматичнішу колізію у творчості Дж. Лондона – протистояння людини й Білої тиші. Біла тиша є модусом існування, діаметрально протилежним людському – без руху, без тепла, без часу, вона вбиває все живе, варто лише комусь зупинитися, й перетворює на частку себе. Їхнє протистояння письменник оприявнює через ряд опозицій: спокій, не порушений і подихом вітру, – рух, безмовність – голоси людей і собачий гавкіт, холод – багаття, безособовість – страждання й пристрасті і т. д. («Біла тиша»). Ці опозиції Лондон полюбляє унаочнювати майже графічно: безмежна біла площина без будь-яких ознак життя й чорна цятка або вервечка цяток, які рухаються на ній.
Треба сказати, що візуальний ряд у Джека Лондона дуже виразний і несе велике змістове навантаження. Письменникові притаманний специфічний тип художнього мислення – картинами, причому відтвореними не у статиці, а в русі. Зазвичай у новелах оповідь ведеться від особи автора чи оповідача, зрідка перемежовуючись діалогами чи окремими репліками, дія розгортається в хронологічній послідовності й, за незначним винятком, охоплює невеликий проміжок часу. Більшість новел – це картини, вихоплені з життя, а просторові, в якому вони розгортаються, письменник надає майже фізично відчутної фактурності. Він перемежовує «панорамний план» з «макрозйомкою», об'єктивний із суб'єктивним, вдаючись при цьому до перевіреного часом прийому невласне прямої мови. У пізніх новелах він часом ускладнюватиме наратив, але вишукана простота його новел-картин набагато цінніша.
Герої Лондона діють у полі високої емоційної напруги, яке виникає через присутність у тексті вже згадуваних різких контрастів та змістових опозицій, найважливішою з яких є опозиція життя – смерті. Твори Джека Лондона звучать гімном життю, проте смерть майже завжди перебуває поруч з героями – і в дикому світі, й у цивілізованому (жах безвиході пережив герой новели «Презумпція невинуватості», і навіть в ідилії «Волоцюга і фея» загроза на мить зависла над тендітною «доброю самаритянкою»). Людська природа постає проти наруги над життям, що увиразнюється в новелі «Пошитий у Дурні». Та в зображенні Лондона вона може виглядати, сказати б, естетичною, особливо тоді, коли воля героя до життя вичерпана. Вишуканою поезією Свінберна супроводжується самогубство Мартіна їдена, медитуючи йде з життя