трагедій. Проблема віри й місіонерства була присутня і в попередній збірці.
Зі збірки «Віра в людину» взята новела «Тисяча дюжин», вона суттєво відрізняється від раніше розглянутих уже самим типом героя, людиною сильної волі, але обмеженою («обережний, надзвичайно практичний і трудолюбивий чоловік, чию душу ніколи не бентежили мрії»). Дія в цій збірці так часто переноситься до Каліфорнії, що виникає враження: письменникові вже надокучила Північ. І дійсно, наступна з «північних збірок» – «Любов до життя» – вийде лише за три роки по тому, проте вона виявиться однією з кращих у циклі.
Новели цієї збірки – своєрідні письменницькі експерименти над сутністю людини, які він проводить, зіштовхуючи своїх персонажів з «непередбаченим». До експерименту Джек Лондон вдавався ще в першій збірці, скажімо моделюючи робінзонаду в новелі «У далекій країні»: зимівля зводить докупи двох персонажів, різних в усьому, крім дріб'язковості й егоїзму, таких людей Лондон називав «випадковими» на Півночі. Зачинені в маленькій хатині, вони, як павуки в банці, нищать один одного. Аляска для цивілізованої людини сама по собі є Робінзоновим островом, тому звернення до цієї моделі є органічним у північному циклі, що підтверджує й новела «Непередбачене». У ній Лондон шукає відповідь на запитання, наскільки глибоко закони цивілізованого світу вкорінені в людині. Паралельно він перевіряє на швидкість реакції двох персонажів, що належать до різних етнічних типів, і в цьому плані Едіт, англійка за походженням, також демонструє перевагу над своїм чоловіком-шотландцем (кельтом, не германцем). В оповіданні «Денний спочинок» «непередбаченим» стає зустріч головного героя з колишньою дружиною та її новим чоловіком на Півночі – також у хатині, куди їх загнав лютий холод. Трагічна розв'язка не відповідає жанровій типології оповідання, яке базується на знайомому сюжеті: як завдяки винахідливості герой зумів покарати тих, хто його образив, не вдаючись до насильства.
Принципово важливим в «експериментальних» сюжетах збірки є момент вибору, що мають робити герої. Екстремальна ситуація захоплює зненацька й безіменного персонажа «Любові до життя», проте тут вона стає перевіркою не стільки свідомих моральних, скільки неусвідомлюваних вітальних сил. Оповідання якнайкраще унаочнює перенесення дарвінівської теорії природного добору на людський світ. Знеможена людина і вмираючий від хвороби вовк змагаються за життєдайний шмат живої плоті, яким вони є один для одного. Перемагає людина, у цій сумнофарсовій ситуації вона доводить, що є вищим створінням. Та діють й інші закони, «біологічно» не обґрунтовані, проте у світі, витвореному Лондоном, практично так само невідворотні: це закони моральні. Звернімо увагу на результат вибору того, хто майже весь час перебуває «за кадром»: залишивши товариша у скрутному становищі, Білл зникає за пагорбом, щоб знову «матеріалізуватися» – у вигляді кісток. Та є в новелі й інша ситуація, доволі важлива при моральній оцінці