режисер, сценарист. Народний артист УРСР (1974р.). Заслужений артист РРФСР (1965р.). Лауреат Всесоюзного кінофестивалю (1974р.) у номінаціях за кращу акторську роботу і фільм «Убій ідуть лише “старики “» і Державної премії УРСР (1977р.) за фільм «Amu-бати, йшли солдати».
Леоніда Бикова народ не просто любив. У ставленні до нього в людей назавжди залишилась особлива інтонація, близька до його творчості і найточніше визначається словами «ніжність» і «теплота». Друг актора І. Миколайчук у нарисі «Душа актора» згадував, як одна жінка, в якої Биков зупинявся під час зйомок, якось сказала: «У Леоніда Федоровича душа як окраєць хліба – хоч до рани прикладай!»
Леонід народився 12 грудня 1928 р. у селі Знаменському Слов'янського району Донецької області, через рік родина переїхала в робітниче селище Прокатку під Краматорськом. Тямущий, веселий хлопчисько стати актором і не думав. Він марив небом і мріяв вступити до льотного училища. Тому 1943 р. у Барнаулі, куди батьків евакуювали разом із заводом, Леонід з'явився у військкомат, додав собі три роки і попросив відправити його на фронт. Його хитрощі відразу викрили через маленький зріст і обличчя вічного підлітка, тому довелося школу закінчувати. Але 1945 р. у Ленінграді Биков усе-таки вступив до 2-ї спецшколи для льотчиків. Провчитися йому довелося лише місяць: відрахували знову ж через маленький зріст. Тоді Леонід і вирішив стати артистом, маючи невеликий досвід на аматорській сцені Палацу культури ім. Леніна. Конкурс до Київської школи актора він не витримав. А от екзаменатори Харківського театрального інституту виявилися більш далекоглядними, ніж київські, і вже з першого курсу Биков грав Павку Корчагіна на сцені Харківського театру ім. Шевченка – випадок, що не має прецеденту. Після закінчення навчання, з 1951 по 1960 p., він уже був постійним членом трупи цього театру: його репертуар російською і українською мовами складався практично з ліричних і комедійних ролей, властивих акторському амплуа Леоніда.
Паралельно з навчанням почалась і робота Бикова в кіно. Відомий режисер Ф. М. Ермлер, який першим зняв його в картині «Переможці», сказав Леонідові після декількох дублів: «Ти приречений бути кіноартистом. Є люди, які можуть приходити в кіно і йти з нього. Ти вже нікуди не підеш». На жаль, фільм так і не вийшов на екрани, проте актора помітили і запропонували невелику, але дуже теплу, милу роль колгоспного кучера Сашка у фільмі «Доля Марини» (1953 р.). Глядацька любов прийшла до Бикова після комедії «Приборкувачка тигрів» (1954 p.), де без нього просто неможливо уявити всі перипетії любовного трикутника. Леонід уніс у картину зворушливо-гумористичну ноту, якою відзначалися згодом майже всі його роботи. Нерозділене кохання, непутящість, завзятість – ось основні характеристики биковських героїв. Фільм мав величезний успіх у публіки, а ім'я актора стало відомим усьому Союзу. Коли ж на екрани вийшов «Максим Перепелиця» (1955 p.), де Биков зіграв головну роль – такого собі молодшого, непутящого брата Василя Тьоркіна, – народ визнав його кінозіркою.
Запам'яталися глядачам і образи, створені актором у