ситуацію під контролем, повитуха невдоволено зиркнула на Анну. – Ще дитя пошкодите! Пощо аж так спішитися?… Як на алярм…
Вона ще нижче схилилася над Анною і знов спробувала допомогти.
– За пані ж ніхто не женеться… Ще порветеся тут мені… Воно пані треба? Поволечки… Відпочиньте собі трохи. Зараз знов попроситься.
Відкинувшись навзнак, Анна спробувала дихати рівніше, проте відчула повернення потуги й застогнала від гострого нападу болю.
– А от зараз пані мусить постаратися, – повитуха ледь притримала Анну. – Але легенько так мені… Поволечки… Допіру ледь не нашкодили собі. Воно пані треба? Ще дитину скалічите. Намагаючись слухати, що кажуть, Анна знов закричала від болю, проте відразу міцно зціпила зуби і, відірвавши голову від подушки, спробувала вигнати дитину назовні. Відчувала, що дійшла до межі, і знов запанікувала. Господи, та коли ж те дитя нарешті вродиться? Сили нема.
– Тереза! Руку! Швидко! Мені треба!
Анна так міцно стиснула руку Терези, аж та скривилася від болю, проте руку від невістки не забрала. І далі обережно підтримувала ту під плечі вільною рукою і пошепки заспокоювала.
– Все, Анно, все! Ще трохи – і народиться. Не панікуй головне.
Знов голосно закричавши, Анна відразу замовкла. Залишки самовладання та розсудливих думок примушували її слухатись того, що наказує повитуха, але десь у глибині свідомості наростав такий шалений відчай, що хотілося не кричати, а голосити. Втекти б від усього цього світ за очі, і гори воно все ясним полум’ям.
Анна закусила губи. Потуги тепер йшли майже без перерви, і якби не чіткі окрики повитухи та рука Терези, яку Анна міцно стискала, то взагалі перестала б володіти собою.
– О Боже, Терезо, я вже… не можу… Ой, мамо… воно…
Раптом Анна відчула, що дитя вислизає назовні і замовкла, а потім на цілу страшну мить світ перед її очима пішов обертом, обвалився уламками на голову і не дозволив сприймати те, що розгорталося перед її очима як дійсність.
– О Боже, Терезо, що це таке?!
Дитя не плакало і не ворушилося. Лежало поміж ніг Анни маленьким скривавленим тільцем, а кругом шиї в дитини затягнулася в петлю пуповина.
Затиснувши рот долонею, Анна з жахом перевела погляд на повитуху, потім на Терезу, знову глянула на новонароджену скулену дитину поміж своїх ніг і вже не змогла відвести від неї погляду. Реальність і увесь трагізм ситуації ще не цілком ясно доходили до її свідомості, проте передчуття непоправного вже знерухомлювали тіло так, що Анна не могла ані кричати, ані ворушитися. Лише гостро відчула, як темрява довкола стає задушливою, страшною, зовсім безпросвітною. Дитя не дихало і не рухалося. Воно було мертве.
Розділ 8
Не роздумуючи ані секунди, повитуха підхопила дитину на руки, швидким рухом звільнила шию від пуповини, перевернула немовля донизу головою, ляснула раз, тоді ще раз, підняла вгору, повернула вниз, ляснула знов – і за мить дитя крутнуло голівкою, хаотично замахало ручками та ніжками і голосно заплакало.
Дивлячись