гадаєте собі? Що я садист?
– Добре, тоді це зроблю я.
І він узяв камінчик, роздушив метеликові голівку й почекав, доки той не перестане вовтузитися.
– Тепер ви бачите, що він мертвий, правда? Бачите?
– Ну, бачу.
Він втупився в метелика своїм поглядом і завмер непорушно, затамувавши подих.
Я зустрічав тут різних вар’ятів. Одні пророчили майбутнє, інші бачили крізь стіни, ще інші могли впливати на міжнародну розрядку силою своєї думки. Мене вже нічим не здивуєш. Я спокійно дивився на метелика.
Але поволі цей спокій зник. На моїх очах розчавлена голівка метелика поворушила вусиками, а за мить уже він і лапками дриґав. Та найдивніше було попереду: на спині в метелика почали відростати крила, а голівка поволі набрала нормального вигляду. Ще секунда, і комаха злетіла в повітря.
Що б ви помислили на моєму місці? Я вирішив, що коли вже конче хтось із нас двох має бути божевільним, чому не я? Хіба здоровій людині може подібне привидітися?
– Тепер ви не вірите своїм очам, правда?
– Може, ви фокусник?
– Називайте це як завгодно. Я хочу вирватися звідси.
Я подумав, що в майбутньому можна було б на цьому ділі незле заробити, і погодився йому допомогти.
У день виборів Кульпарків майорів прапорами і цвів гірляндами.
Пан Штунда, який мав зображати пам’ятник славного депутата Цвібака, вже стояв на постаменті, загорнутий в простирадло, мов Юлій Цезар. Для урочистого відкриття його покрили полотном, звідки стирчала тільки його рука з історією хвороби в жмені. На помості зайняв свою позицію жіночий хор у грецьких туніках. По краях його стало двоє вар’ятів з барабанами і двоє з піонерськими горнами.
Коли брама Кульпаркова відчинилася, і в’їхало кілька автомобілів, гучно забили барабани і зарипіли горни. Ледве їх вдалося спинити. З машин вигулькнула вся міська влада і ще купа якихось представників. Мурашки побігли по спині лікарям, й медики почали поправляти на собі халати.
Висока делегація наблизилася до помосту, і хор почав співати гімн. Як на біду, Ганулька навчила їх одразу двох пісень, і ті вар’ятки усе змішали докупи. Після першого рядка гімну пролунало «І шумить, і гуде, дрібен дощик паде!», а після другого «А хто ж мене, молодого, та й додому заведе?» При цьому дівки ще й пританцьовували. Туніки, одначе, для танців не були розраховані і посповзали, оголивши перса, котрі стрибали на очах ошелешеної делегації. Видовище було фантастичне. А коли хористки почали підкидати догори ноги, всім глядачам забило подих.
Головний лікар, рятуючи ситуацію, вибіг на поміст і почав виголошувати святкову промову. Хористок хутенько стягли зі сцени.
– Шановна громадо! Ми – українські психіатри, хворі на голову та інші щирі патріоти нашої неньки, зустрічаємо цей день значними здобутками. Українська психіатрія вийшла на нові, незнані ще рубежі. Ми повертаємо для народу його блудних синів і дочок, звар’йованих в часи колоніалізму. За звітний період Кульпарків виростив гідну зміну нашому суспільству. У нас куються кадри нової держави. В зв’язку з тим, що кількість божевільних невпинно