що підбадьорлива усмішка тітки Оксани і її обіцянка приїхати до них у гості.
Уже за Федорівкою, коли коні звернули на битий шлях, який вів у бік їхнього хутора, Левонко раптом мовив:
– Подобається мені та Анна. Вона така… така…
Він затнувся, не в змозі підібрати слова.
– Не як усі, – випалив Ларко, ревниво скосивши погляд на свого товариша. – Мені вона, знаєш, тоже приглянулась.
– Ага-а, – ошелешено протягнув Левонко, – от тобі й маєш…
Та за мить він засміявся і самовпевнено додав:
– То й добре. Побачимо, кому з нас вона віддасть перевагу.
– Побачимо! – затято вигукнув Ларко, підганяючи коней.
Трохи помовчавши, Левонко запитав:
– Слухай-но, Ларцю, а покажеш мені подарунок, про який казав той твій далекий родич?
– А його вже нема, – спокійно мовив Ларко, який був готовий до такого запитання.
– Як то нема?! – скрикнув Левонко. – Ти ж забожився, що не зачепиш його, доки не приїдеш додому.
– Ну, так, – урівноважено продовжив Ларко. – Поки ти весь вечір спав, я пішов дати коням сіна. Ну, пакунок той випав з оберемка і розірвався…
– І що? – нетерпляче смикнув Ларка за рукав Левонко. – Що в ньому було?
Ларко насмішкувато глянув на товариша:
– А ти вгадай.
– Не знаю, – розгубився той. – Я б хотів, щоб мені подарували камізельку[17]…
– Я тоже подумав собі, що там, може, щось таке, – засміявся Ларко. – Але в пакунку був… великий медовий пряник з квіточкою посередині!
– І ти його сам з’їв? – гнівно процідив Левонко. – Не залишив мені ні дрібки?
– Та де там, – тягнув далі Ларко, стиха підсміюючись, – я його віддав.
– Віддав? – розчаровано зронив Левонко, гучно проковтнувши слину. – Кому віддав?
– Анні, кому ж іще, – мстиво всміхнувся Ларко, задоволений такою несподіваною вигадкою. – Дівчата ж люблять усяке солоденьке.
Левонко аж підскочив від такої підступності.
– А я, – запально вигукнув він, – коли ми після вакацій знову підемо в гімназію, куплю для неї в Гершковій цукерні велику чоколяду. От побачиш!
Левонко відсунувся від Ларка і надувся, як сич. До самого хутора він не зронив більше ні слова.
За два тижні батьки Ларка і Левонка повернулись додому зі звісткою, що гітлерівська Німеччина напала на Другу Жеч Посполиту. Війна наближалась до їхнього хутора стрімко, як води Бугу під час весняної повені. Та хуторяни ще не знали, що назустріч цій повені зі сходу рухається інша, не менш небезпечна. І що Війтова Воля опиниться на межі цих двох лиховісних стихій.
Розділ третій
– Ґражденє сєлянє! Красная армія асвабаділа вас от ґньота польськіх панов.
Воссоєдінєніє Восточной і Западной Украіни – ето акт історічєской справєдлівості. Тєпєрь всє ви – ґражданє совєтсково государства, в катором чєловєк чєловєку друґ, таваріщ і брат!
Високий худий чоловік у дивному військовому однострої і круглому кашкеті з червоною зіркою, котрий вигукував цю