Учень архітектора. Элиф Шафак

неписьменний, – швидко сказав Джахан, немов сподіваючись, що це захистить його від того, що сказано в листі. Та й це не було щирою правдою. Тарас із Сибіру вчив його абетки. Розкривши таємницю літер, хлопець почав гортати книжки, проте скоропис розбирати йому поки що було важко.

      – А тут і читати нічого, – сказав Олев.

      Джахан узяв пергамент і розгорнув. На гладенькій поверхні був малюнок: слон, намальований поганенько, але таки впізнавано, а на ньому – хлопчик із великими вухами. Тварина своєю кривою мордою всміхалася й мала взагалі щасливий вигляд, а у хлопчика серце було пробите списом. З кінця списа падали три краплі – і тільки вони мали колір: темно-червоний, бо малювалися кров’ю.

      – Не знаю, що це означає, – процідив крізь зуби Джахан і відштовхнув послання.

      – Добре, – після короткого мовчання мовив Олев. – Тоді ми його знищимо й нікому не будемо про нього казати. Хоч би хто це був, але тобі слід подумати, що робити, якщо він прийде. Мури палацу високі, але від зла вони не захищають.

* * *

      Коли султанша вдруге завітала до звіринця, зі слоном вона поводилася вже не так, як минулого разу: з’явилося трохи прихильності, майже поваги. І знову її спідниці прошурхотіли повз Джахана; знову хлопець упав ниць; знову почет чекав на віддалі – усі були такі тихі, неначе зникли. І знову Міхрімах, стримуючи усмішку, спостерігала за цим усім.

      – Кажуть, твій слон був хоробрий, – зауважила Хуррем, навіть не глянувши в бік погонича.

      – Так, ваша величносте. Чота бився добре, – сказав Джахан. Він не став їй розповідати, як слон проколював бивнями солдатів, і про те, що досі почувається винним, що навчив його такого.