на кущик пурхали… Де ж нам море перелетіти?
– Дідусь твій в молодості теж у Вирій попробував злітати, – посміхнулась бабуся Чикиня.
– Молодий, завзятий був, але дурний, – сумно похитав головою дідусь Чик. – Ледве не загинув!
Похнюпивши дзьобика випурхнув Чирік з дідусевого гніздечка та й полетів додому. Втім, додому йому теж не хотілося, сів він на гіллячку біля барлогу і тут в його маленькій голівці сяйнула думка;
Порада дядька Михайла
– Дядьку Михайле! Дядьку Михайле!!! – Зацвірінькав Чирік. З барлогу почулося гучне сопіння і дядько Михайло визирнув з своєї домівки.
– Чого галасуєш, малий? Е-е-е, я бачу, ти дуже засмучений, що сталося? Чим я можу допомогти? Кажи, не соромся, ми ж друзі!
– Та, дядько Михайле, я чув що скоро Білі Мухи прилетять, а кажуть, вони холодні і злі, я їх боюся!
– Чим же я можу цьому зарадити? Ще нікому не вдавалось відвести цю біду.
– Дядьку Михайле, а ви плавати вмієте?
– Плавати? Та трохи вмію. Наше лісове озеро вільно перепливаю. А чому ти питаєш?
– Дядьку Михайле, а давайте втечемо від Білих Мух! Я чув, є такий край, куди Білі Мухи не долітають і там завжди тепло! Зветься той край Вирій. Але щоб до Вирію дістатись треба велике-превелике озеро переплисти.
– Знаю, Чирік, знаю, мені про той край, що зветься Вирієм, Мудра Сова, якось, розповідала. Але ж туди дуже, дуже далеко. А на шляху туди величезне озеро, що Морем зветься, а вода в ньому і гірка і солона і пити її не можна і переплисти неможливо. Я звик від Білих Мух в барлозі ховатися. Хочеш, разом у мене сховаємося. А прокинемось – вже тепло, весна на дворі.
– Ні, дядько Михайло, я не зможу стільки спати! Та й їсти щось треба, я як їсти у темряві вашого барлогу? А може мені з мудрою Совою порадитись?
– Слушна думка! Тільки вдень вона спить, а вночі сплю я… Може до Їжачка Колючки звернись, він ввечері прокидається, вночі на полювання виходить, та й з мудрою Совою, здається, дружить. Чирік так зрадів несподіваній можливості почути щось нове про Вирій, що мерщій пурхнув з гіллячки, збираючись летіти до Їжачка.
– Стій! Ти куди? – закричав дядько Михайло. – Він же зараз найсолодші сни бачить, а ти його будити збираєшся! Та й мені за пораду забув подякувати…
– Ой дядьку Михайле, вибачте, – знітився Чирік, – я так зрадів, що не подумав…
– Оце погано, друже, – посміхнувся дядько Михайло. – Перед тим, як щось збираєшся робити, завжди слід подумати… А тепер дивись, бачиш он ту кремезну ялину? Як тільки сонечко сяде на її верхів'я, можеш летіти до Їжачка.
– Дякую, дякую, дядьку Михайле, я все зрозумів, буду чекати.
Ох, як нелегко було чекати! Сонечко наче зовсім не збиралось сідати на ялину. Зазвичай дні пролітали занадто швидко; тільки-но прокинувся політав-погрався з друзями, а вже мама додому кличе – час вкладатися спати… А сьогодні сонечко майже не рухається!
Побачив дядько Михайло як Чирік нудьгує і вирішив його роботою від очікування відволікти.
– Поможи