що мала на увазі фірма під фразою «за вищим розрядом». Кивнув у відповідь і попрямував до автомобіля.
– Здрастуйте, пане Олександре. Як долетіли? – хлопець вискочив назустріч.
– Добре, – потиснув руку чоловік. – Півпланети облетів, відчуваю себе виснаженим. А ти…?
– Ой точно, вибачте, – хлопець ляснув себе по лобі й обеззброююче усміхнувся. – Віталік. Можете мене звати просто Віталік. Я ваш водій на час… – він на секунду насупився. – Ну, поки не скажуть «відбій». Давайте ваші речі.
– Зрозуміло, – відповів Олександр, слідкуючи, як Віталік пакує чемодани у величезне нутро лімузина. Вищий розряд, ага.
– Тож куди ми зараз? – запитав Віталік, коли вони опинились усередині авто. – Одразу в готель?
– Давай у готель. Знаєш куди?
– Ображаєте. Мені тут цілу схему склали на всі випадки життя, – Віталік помахав пухкою папкою.
Олександр усміхнувся.
– Тоді рули.
Лімузин м’яко стартував, а чоловік нарешті дозволив собі послабити краватку. Налити шампанського. Відкинутись на спинку диванчика. Заплющити очі. Пальцями знайти тверду палітурку блокнота під плащем. Глибоко вдихнути й уже вкотре повторити про себе, що це саме те, чого він хотів. Прислухатись до шуму дороги за вікном. І згадати, як усього кілька днів тому принтер ніяк не хотів видавати папір.
– Та ну твій страховий фонд! – стиснув зуби Олександр Шипалко, якого всі знали під іменем Алекс Шипал, та швидким ривком витягнув пожовану декларацію про доходи.
– Great! Just great![15]
Листок полетів у кошик, а принтер отримав заслуженого копняка. Півдня роботи коту під хвіст. Він зробив правки в документі до чи після того, як пустив на друк? Там же були уточнення з юридичного відділу… Треба терміново роздрукувати цю бісову декларацію, поки начальство не…
– Алексе, можна тебе на хвилину? – його гукнули, і чоловік обернувся.
Джим, голова служби забезпечення. От лайно. Вони в цих великих корпораціях що, думки читають?
– Так, звичайно, – кивнув Алекс та ще раз копнув принтер. – Зараза!
Крокуючи слідом за Джимом, чию декларацію нещадно зажувала фірмова техніка від Xerox, чоловік поглядав на світ за величезним панорамним вікном. Сезон дощів добігав кінця, а значить, ще два дні – і можна відпочити. Покинути стерильне лоно офісу й вирушити на природу, під сонце. Маленький гольф-клуб – не бозна-які плани, але Моріс розповідав, що це найкраще тихе місце в радіусі двохсот миль від Нью-Йорка. Люб’язний персонал, зелені газони й незаймана природа. Екологія в чистому її прояві.
– Заходь. Бос чекає, – Джим відчинив двері кабінету голови правління банку.
«Що сталося? Невже це через декларацію? Але ж…»
Поки голова напружено працювала, великі двері вже зачинились, залишивши Алекса наодинці з Чарльзом Еґартом, виконавчим директором фінансового холдингу «Альвеа».
– Алексе, проходьте, сідайте, – люб’язно запропонував Чарльз, указуючи на крісло перед собою.
Чоловік нервово глитнув та повільно підійшов до м’якого крісла. Він працював