певні, я неймовірно багатий чоловік і щедро оплачу будь-яку допомогу, яку ви зможете запропонувати.
Нікові пальці ковзають по простирадлах, доки не натрапляють на щось кругле. Десятиміліграмова пігулка флексерилу9, судячи з розміру. Рефлекторно він підносить її до рота, навіть не дивлячись, розжовує і не запиває. Якщо цей телефонний дзвінок – пропозиція наркотиків, Нік боїться, що його можуть у щось втягнути. Події минулої ночі досі затягнуті легким туманом у голові. Він зачекав надто довго, достатньо довго, щоб хтось відслідкував сигнал його телефона. Достатньо довго, щоб хтось уже почав стукати йому в двері. Він такий:
– Щось передати Нікові?
– Скажіть йому, – говорить цей голос, цей Талбот, – щоб не йшов у поліцію. – Після недовгих вагань: – Запевніть його, що все налагодиться протягом кількох днів.
Відчувши, що напруження в м’язах зникло, Нік запитує:
– У що Шасту втягнули цього разу?
Голос, цей багатенький дядько Талбот, питає:
– Як вас звуть?
Але Нік завершує дзвінок. Він вислизає з ліжка й примружується, заглядаючи через штори спальні. За дверима нікого, поки що. Він знімає зелений «Фрут Луп» з руки, жує його, роздумуючи. Перш за все він проводить по екрану телефона й вимикає GPS. Задля додаткової безпеки знімає задню кришку й витягує акумулятор.
Виставлені ряди розкладних крісел, та все одно люди стоять по краях і ззаду. Усе це відбувається в гіпермаркеті спортивного спорядження, де є водоспади і потічок із фореллю для риболовлі в приміщенні, от лише робочий день уже скінчився, тож водоспади вимкнені, а потічок перетворився на сухі басейни зі склопластику, бо форель поховали в резервуари кудись подалі від чужих очей. Ніби матінка-природа на ніч пішла додому: не звучить фонограма співу птахів чи запис реву самця лося.
Бінґ з Естебаном розглядають натовп, здебільшого щедрий урожай мужичні з Півдня. Одробина Джамалів10. Армія самотніх вовків. З іншого боку аудиторії – той мудак зі спортзалу, Колтон-щось-там, сидить зі своєю другою половинкою, Пеґґі чи Поллі. Перед натовпом стоїть якийсь чоловік і запитує:
– Підніміть руки ті, хто знає, чому люди обрізають вуха псам.
Ще до того, як хтось устигає відповісти чи підняти руку, чоловік уже на повну розходиться про те, як пастухи в давнину підрізали вуха своїм цуценятам. Щоб запобігти інфекціям. Щоб вовки не брали гору під час сутичок. Пастухи користувалися тими ж ножицями, якими підстригали овець. Вони підсмажували відрізані шматки, готували їх та згодовували тим же псам, щоб зробити їх безжалісними.
Продавець спортивних товарів запитує натовп:
– Хто з вас знає давній ассирійський закон? – ніхто не наважується озватись. Не збавляючи темпів, він продовжує: – Вавилонський кодекс Хамурапі, що карав порушників закону, відрізаючи їм вуха.
На додачу до цього він розповідає про те, як король Генріх VIII карав бездомних у шістнадцятому столітті, відчикрижуючи їм вуха. А ще американське законодавство дозволяло відрізати вуха як покарання за підбурювання до заколоту чи моральні образи аж до 1839 року.
Продовжуючи