стояла дошка для записів. Виведені репліки формували список під заголовком «Прочитайте фрази нижче». Помічник режисера зазирнув у видошукач, ніби перевіряючи фокус. Рукою він показав Пайперові, щоб той відійшов убік на півкроку. Цей чоловік був одягнений у фланелеву сорочку в клітинку, незастебнуту, тож коли він нахилився над видошукачем, сорочка відкрила заплямовану майку-алкоголічку і наплічну кобуру з пістолетом усередині.
Помічник режисера виставив уперед свій куций вказівний палець, наче долоня – то пістолет із плоті, й дав знак починати. Бикувата команда сиділа за столом неподалік і спостерігала за ним у моніторах.
– Шановні співвітчизники, – почав Пайпер, демонструючи свого найкращого Рейгана, – звертаюся до вас як глава нової влади, – запорука хорошої імітації Рейгана полягає в легенькій гаркавості. – Упродовж історії владу потрібно було заслужити, – ще одне правило Рейгана – тиша між словами, що досить важливо, можливо, навіть важливіше за самі слова.
– У минулому владу надавали, – продовжив Пайпер, – тим, хто її показував. Коронували лише найкращих вояків.
Пайпер майже непомітно опустив підборіддя.
– Тепер політика принизила владу до звичайного конкурсу популярності, – пильний погляд знизу вгору, і зіниці, напівзаховані під зведеними донизу бровами, виражали презирство. Зловісна зневага печерної людини, чиї очі посаджені так глибоко, що їх майже не видно.
Дрібна група акторів, що очікували своєї черги, могла б навчитися чогось корисного. Колись Пайпер грав короля Ліра. Грав Мойсея.
– До сьогодні, – провадив він, – сучасні лідери плазували заради того, щоб отримати посаду, замість того щоб заслужити її, – він замовк, даючи словам дійти до свідомості.
– Від початку індустріальної революції, – продовжив Пайпер. Це був хитрий перехід. Кращий сценарист зробив би його м’якшим, але актор, який знає своє ремесло, завжди може виправити промахи поганого письма. Часто достатньо лише повторити вступну фразу, відтак: – Від початку індустріальної революції глобальні сили нав’язували людству значну стандартизацію.
Не відриваючи погляду від камери, Пайпер відчував, що повтор виявився успішним. Кастинг-директор кивнув і нашкрябав щось у сценарії. Двоє інших чоловіків, продюсер і сценарист, обмінялись усмішками і підняли брови. Жоден з них не хитав ногою від нетерплячки. Ніхто не барабанив пальцями по столу. Навіть режисер припинив жувати пончик, який досі запихав до рота.
Пайпер продовжив:
– Усе своє життя ми прожили під тиранією стандартизованих часових поясів, стандартизованих вимірів температури і відстані, обов’язкових кодексів поведінки і прийнятних методів вираження… – еліпсиса тут не було, але Пайпер додав його, щоб наступний пасаж мав серйозніший ефект: – …ці загальні норми відняли в нас життя.
Тут він усміхнувся, щоб означити новий перехід. Пайпер спостерігав за цифровим таймером на камері. Вони хотіли, щоб він уклався в чотири