живе моя пам'ять, перетвориться на щось притемнене та неоднозначне, оточене трохи розкришеними краями, і цього поки-що буде достатньо. Можливо, я навіть зумію заснути. На ранок, я знаю, моя пам'ять знову загостриться, зробиться невблаганно чіткою та точною, мов лезо кинджала, щойно заточеного і готового до використання.
В одному запилюженому селі за рікою, ближче до голубих гір, жила одна жінка. Вона мала дуже багато років і важкий характер, але володіла силою, втраченою іншими. Мені розповіли, що вона не користалася зі своєї сили просто так і, як мені сказали, взагалі дуже неохоче її використовувала. Вона частенько прикидалася шахрайкою, як інші старі та зморщені селючки, котрі всідаються на порозі своїх хатин і примруженими, вицвілими очима дивляться на сонце, щоб створити в подорожніх враження, нібито вони володіють таємною силою.
Ми прослідкували за цією жінкою. Еґістус, – чоловік, який ділить зі мною ложе й одного дня розділить зі мною царство, – за допомогою кількох відданих йому людей з'ясував, що ця жінка, на відміну від багатьох ошуканок, якщо захоче, уміє зварити отруту і просочити нею тканину.
І коли хто вдягне одяг із тієї тканини, то скам'яніє, втративши можливість рухатись, і втратить дар мови, буквально заніміє. Хай яким раптовим буде шок, хай яким нестерпним буде біль, усе одно та людина не зможе видобути з себе жодного звуку.
І я вирішила помститися своєму чоловікові, коли він повернеться зі своєї війни. Я чекатиму на нього, усміхатимусь і радітиму. Булькотіння, що його я почую, перерізаючи йому горло, зробилося моєю нав'язливою ідеєю.
Сторожа привела ту стару селючку до палацу. Я наказала замкнути її в одній із внутрішніх комор, у сухій кімнаті, де зберігають крупи. Еґістус, чиї вміння переконувати розвинені так само, як і бажання тієї старої відвернути смерть, знав, що сказати жінці.
Обоє, і та стара, і Еґістус, були потайні та лукаві. Але я була кришталево чистою. Я жила в центрі уваги, наче під яскравим світлом, я, як і всі, мала тінь, але сама не належала до темряви. Готуючись до вирішального вчинку, я залишалася кришталево чистою й незаплямованою.
Мої вимоги були простими. Я мала плетений хітон, що його мій чоловік іноді вдягав після ванни. Я хотіла, щоб стара відьма вплела в нього просочені отрутою нитки, які паралізують Агамемнона, щойно тканина торкнеться його шкіри. Я зажадала, щоб ті нитки були якомога непомітнішими, щоб про їх наявність неможливо було здогадатися. Еґістус також попередив стару, що я бажаю не лише непорушності, а й тиші. Я не хотіла, щоб хто-небудь почув крики мого чоловіка, коли я його вбиватиму. Я хотіла, щоб він не міг видушити з себе жодного звуку.
Якийсь час стара прикидалася, ніби є звичайнісінькою шахрайкою, як і всі інші. І навіть попри те, що я заборонила комусь іще, крім Еґістуса, її бачити й приносити їй їжу, стара швидко зметикувала причину свого ув'язнення і почала виголошувати, що її привели сюди, аби вона допомогла вбити Агамемнона, царя, спраглого крові, видатного завойовника, переможного