молода жінка – мати дитини – опинилася віч-на-віч із натовпом, першим її пориванням було міцніше притиснути немовля до грудей. Викликано це було не стільки материнською ніжністю, скільки бажанням прикрити таким чином якийсь знак, прикріплений або пришитий до її сукні. Але одразу ж, усвідомивши, що марно прикривати один знак ганьби іншим, вона зручніше вмостила дитину і, спалахнувши до коренів волосся, але все-одно посміхаючись, із викликом обвела поглядом натовп. На ліфі її сукні виділялася вирізана з тонкої червоної тканини літера «А»[6], оточена вигадливим візерунком – майстерною вишивкою золотою ниткою. Вишивка була виконана з такою майстерністю, з такою пишністю і такою невичерпною фантазією, що справляла враження вишуканого оздоблення сукні. Вона була ошатною і водночас виходила за межі, встановлені діючими в колонії законами щодо розкоші.
Молода жінка була висока на зріст, її сильна фігура дихала бездоганною витонченістю. У густому, темному і лискучому волоссі виблискували сонячні промені, а обличчя, крім правильності рис і яскравості фарб, відрізнялося виразністю завдяки чітким контурам чола і глибоким чорним очам. Була в її зовнішності також якась аристократичність, що простежувалась швидше в поставі й гідності, аніж у тій ефемерній грації, яка є ознакою шляхетного походження в наші дні. Ніколи ще Естер Прин не здавалася більш аристократичною в старовинному значенні цього слова, ніж тієї хвилини, коли вона виходила з в’язниці. Люди, які знали її раніше і які очікували побачити її пригніченою, пригнобленою навислими над її головою зловісними хмарами, були вражені і навіть зворушені тим, як засяяла її краса в хвилини нещастя й ганьби. Вразливий глядач, мабуть, не зміг би дивитися на неї без болю. Химерна й барвиста своєрідність убрання, яке вона спеціально для цього пошила у в’язниці, керуючись лише власною фантазією, мабуть, відображала її душевний стан і нерозважну сміливість. Але очі чоловіків і жінок, які й раніше були близько знайомі з нею, були прикуті до фантастично заквітчаної і прикрашеної червоної літери, яка невимовно перевтілила Естер Прин, настільки, що здалося, ніби вони бачать її вперше. У літері немов ховалися якісь чари, які, відокремивши Естер Прин від інших людей, замкнули її в магічному колі.
– Нічого не скажеш, рукодільниця вона хоч куди! – зауважила одна з глядачок. – Тільки треба бути зовсім уже безсоромною шльондрою, щоб хвалитися цим у таку хвилину! Ну скажіть, сусідки, хіба це не глузування над нашими суддями – хизуватися знаком, який ці вельмишановні джентльмени вважали за покарання?
– Зірвати б цю занадто розкішну сукню з її гріховних плечей! – пробурмотіла найбільш твердокам’яна з бабусь. – А червону літеру, яку вона так прикрасила, цілком можна було б зробити зі старої фланелевої ганчірки, на зразок тієї, якою я зігріваю горло під час застуди.
– Тихіше, сусідки, прошу вас! – прошепотіла молодша з глядачок. – Недобре, якщо вона нас почує! Адже кожен стібок на цій вишитій літері пройшов і крізь