східна дружина, сховалася за його могутньою спиною, але мій коханий не звернув на мою присутність уваги, немов я – порожнє місце. А я… тоді я вже звикла до подібного хамства.
Незнайомець – високий світловолосий хлопець з прижмуреними очима, що постійно сміялися, звернувся до нього, пильно розглядаючи мене:
– Олексо, а ти не хочеш познайомити мене зі своєю подружкою? Виявляється, у вашому місті є з біса гарні дівчата. Я ест-е-е-ет, – жартуючи, він багатозначно протягнув останнє слово.
– Лізка, – знехотя пробурчав мій коханець і схопив мене під руку. – Ну, нам час іти. Дзвони, коли що. Прощавай!
Цілих два квартали він ішов із мною під руку, поки приятель міг нас бачити. Йому підлестило зауваження сторонньої людини, але й тільки.
Грім серед ясного неба прогримів, коли в належний природою строк нічого не відбулося. Я з надією чекала й з жахом перераховувала дні. Чисто. Я опинилася в безвихідному становищі, але на всі його умовляння позбутися дитини заперечливо хитала головою. Кілька тижнів Олексій не з’являвся, а я ходила, як уві сні. Цвів бузок, з кожним днем ставало все тепліше, наближалася літня сесія. Я примушувала себе ходити на лекції й готуватися до іспитів, зосередитися на навчанні було майже неможливо, вимагало великого напруження. Гордість не дозволила зізнатися сусідкам у гуртожитку, в яку халепу я потрапила через власну дурість. Хіба тітка не попереджала мене про небезпеки дорослого самостійного життя? Хіба не казала, що дівчина має спочатку тричі подумати, перш ніж стрибати до будь-кого у ліжко?
А фігура по-зрадницькому змінювала форму, і ці природні зміни все важче було маскувати одягом. На щастя, подружки були настільки поглинені своїми проблемами, що нічого не помічали. А може, дійсно ще нічого не вказувало на мій стан…
Наприкінці травня, в суботу, на порозі моєї кімнати раптово з’явився Олекса:
– Ну, ти як тут? – окинув поглядом ледь помітний животик, усміхнувся, – Не передумала?
– Не передумала, – я відвернулася й присіла на ліжко.
– Ну й добре, – байдуже продовжив він, – збирайся. Ми тут з хлопцями пікнічок з шашличками влаштовуємо, поїхали, відпочинеш. Досить зубрити, встигнеш ще за книгами насидітися. Не дуйся, краще швиденько збирайся.
Вечоріло, денна спека змінилася приємною прохолодою. Я так йому зраділа, що не помітила його внутрішнього напруження, не дорікнула за таку довгу відсутність. Спробувала натягнути джинси, але вони були вже не просто тісні, вони не сходилися в талії на декілька сантиметрів, не пройде й місяця, як моє маля почне ворушитися. Довелося надягти старе широке плаття, розкльошене від грудей, тітка пошила мені його ще торік, тоді це було ще модно. І знову я не звернула уваги на його пильний холодний погляд удава з тераріуму.
Ми їхали вже з півгодини, промайнули чистенькі приміські села, Олексій звернув з шосе на якусь майже непомітну дорогу до лісу.
– Хіба пікнік не на березі Дніпра? – я вперше після нашої сварки-розриву звернулася до нього з питанням.
– Зараз