мабуть, зеленого чаю. Я ранком каву вже пила.
– І мені теж, будь ласка, зелений, – відгукнувся мій приємний сусід.
Голова кульбабки зникла, двері зачинилися. Я подивилась на свого супутника уважніше: прекрасне чисте обличчя. Віяло зморщок навколо очей не псувало його, а, навпаки, надавало лицю мужності, все у ньому випромінювало мужність і надійність. Моя рука все ще пам’ятала його дотик, і аура ніжності наповнила моє серце, такого давно не траплялося. Мені подобалось і його коротке, по-воєнному обстрижене волосся, світле, хвилясте. І хоча він не був красенем у повному значенні цього слова, зате очі – розумні, з глибоким уважним поглядом – були напрочуд гарні.
Я почала приховано фліртувати, сама не знаю, навіщо, як не знаю, помітив він це чи ні, ця людина вміла себе тримати бездоганно.
На столику ароматно запарував чай. Наш «кульбабка» вирішив дуже оригінально підтримати розмову. Смішний дідусь! За всіма звичками – якийсь начальничок на пенсії, а вірніше, шкарбун на дозвіллі, залишок соціалізму, з боку спостерігати – клоуни в цирку відпочивають. Він, бачите, працював в Ефіопії, поводився бездоганно, як справжній радянський офіцер. А одного разу опинився без перекладача в ресторані й замовив собі на десерт, як він вважав, «чері».
– Вартість цього дивовижного блюда дорівнювала двом обідам, але не втримався: дай, думаю, спробую, адже в труні кишень немає. Доїдаю друге, і до мене підводять мулатку. Фігура – пальчики оближеш! – «Кульбабка» склав пальці в щіпку та звучно їх цмокнув, поглянув переможно, немов це стосується моєї, на його погляд, неідеальної фігури. Увесь його відразливий вигляд говорив: куди тобі до тої мулатки, до тих часів, коли я був ще о-го-го й багато чого міг. За сімдесят років до нього не дійшло, що в присутності однієї жінки іншу хвалити просто непристойно.
А може, він хотів сказати своєю дурною історією, що будь-якій жінці ціна – обід у ресторані?
Ми з Дмитром мовчки уминали смаколики турботливої невістки й дивилися у вікно. Його розповідь була нам нецікавою. Але «Кульбабка», не звертаючи на це уваги, наче для самого себе, продовжував:
– Я починаю розуміти, чому десерт «чері» такий дорогий, але справа не в ціні! Моє моральне обличчя радянського офіцера не дозволяє купувати проститутку! Уявляєте, що було б, якби дійшло до мого командування? Кінець кар’єрі! Відправили б на Батьківщину протягом двадцяти чотирьох годин. У Радянському Союзі мораль була дуже міцною! – з повагою в голосі додав дідок. І я зрозуміла, що його гарна пенсія штабного офіцера дозволила йому залишитися навічно в епосі застою, для нього час зупинився вже давно, а сперечатися й щось доводити таким людям – даремна витрата нервів.
– Я відмовляюся, а директор ресторану відразу втрачає свою фальшиву усмішку й починає погрожувати: якщо я не візьму «чері», мене очікують величезні неприємності. А мулатка стоїть та посміхається, уся така струнка, груди високі, без бюстгальтера, кофточка прозора – цукерочка, але не для мене. Я їм починаю пояснювати, що дома в мене є дружина, діти, на що