Шон Керролл

Частинка на краю Всесвіту


Скачать книгу

у розумінні Всесвіту.

      Ця розповідь буде про людей, що присвятили своє життя вивченню засад нашої реальності, преважливим компонентом якої є Гіґґсів бозон. Про теоретиків, що сидять за столами з ручками й папером, обертаючи в голові абстрактні ідеї, та надихаються чашками еспресо й палкими дискусіями з колегами. Про інженерів, що вдосконалюють різні машини, намагаючись вийти за межі можливостей сучасних технологій. І, найголовніше, про експериментаторів, що, об’єднуючи потужності машин і теорій, прагнуть довідатися щось нове про Природу. Передова сучасна фізика не може обійтися без проєктів, що коштують мільярди доларів і потребують десятиліття на виконання; проєктів, що вимагають виняткової самовіддачі й готовності до пожертви заради ні з чим незрівнянної нагороди. Коли це все збігається, світ змінюється.

      Життя чудове. Випиймо ще шампанського.

      Розділ перший

      СУТЬ

У цьому розділі ми запитуватимемо, навіщо групі талановитих і відданих своїй справі людей присвячувати життя гонитві за такими крихітними об’єктами, що їх годі побачити

      Фізика елементарних частинок – чудернацьке заняття. Тисячі людей витрачають мільярди доларів на будівництво гігантських машин завдовжки десятки кілометрів, розганяють у них субатомні частинки майже до швидкості світла, відтак зіштовхують їх між собою. І все це лише для того, щоб виявити й вивчити інші субатомні частинки, що в повсякденному житті цікавлять, по суті, лише фізиків-елементарників.

      Проте все залежить від того, з якого боку дивитися на це. Можна поставитися до того інакше: фізика елементарних частинок – це найщиріший прояв людської цікавості й бажання довідатися про світ, що ми в ньому живемо. Люди завжди ставили схожі запитання, і починаючи з античних часів, понад дві тисячі років тому, прагнення пізнати засади світобудови переросло в систематичну діяльність усього людства. Якраз наше нестримне бажання збагнути світ і породило фізику елементарних частинок; не самі частинки як такі, а властиве людям прагнення з’ясувати те, чого ми ще не розуміємо.

      Поворотним моментом став початок XXI століття. Останній по-справжньому дивовижний експериментальний результат завдяки пришвидшувачу частинок був одержаний у 1970-х роках, себто понад 35 років тому. (Точна дата залежить від того, що ви вважаєте «дивовижним».) Перерва виникла не тому, що експериментатори байдикували весь той час, зовсім не тому. Експериментальну техніку вдосконалювали не щоднини, а щогодини, й вона досягла такої досконалості, яка ще недавно видавалася недосяжною. Проблема полягала в тому, що завдяки цим машинам не виявили нічого такого, чого б не передбачили теоретики. А науковців, що завжди сподіваються знайти щось новеньке, такий стан справ дуже дратує.

      Інакше кажучи, проблема не в тому, що експерименти були невідповідні, а в тому, що теорія була надто гарна. За умов спеціалізації сучасної науки ролі «експериментаторів» і «теоретиків» стали відчутно різнитися,