якби їм платили стільки, скільки платять за коку, радо вирощували б помідори або банани. Картелі радше відіграють роль великих супермаркетів, закуповуючи продукцію у фермерів, переробляючи, пакуючи й продаючи її споживачам.
Чи такі ж одностайні південноамериканські наркобарони, як топ-менеджери Walmart, коли йдеться про управління постачальниками? Це вирішили з’ясувати двоє економістів: Хорхе Ґальєґо з Нью-Йоркського університету та Деніел Ріко з Мерілендського університету. Вони зосередились на Колумбії й скористались одержаною від уряду інформацією, де відбулося винищення коки вручну і за допомогою розпорошення гербіцидів із повітря (докладні дані є в бортових реєстраторах літаків). Цю інформацію вони зіставили з даними ООН про ціни на листя коки в різних регіонах країни. Звівши докупи обидва набори даних, вони змогли побачити вплив знищення коки на ціни за неї, котрі фермери правили від картелів10.
Якби справді працювала скерована на скорочення постачання стратегія нищення плантацій коки, слід було б очікувати в зонах активнішого знищення більшого зростання цін, ніж там, де гербіциди не застосовувалися. Зменшення обсягів коки, за інших однакових умов, мало б змушувати місцеві картелі платити селянам більше. Однак Ґальєґо і Ріко такого не виявили. Натомість вони встановили, що знищення майже не вплинуло на ціну листя коки або різних нелегально очищених її продуктів, що їх фермери іноді продають картелям. Здивовані, вони повторили свій аналіз, припустивши річний лаг між знищенням і продажем, бо раптом потрібен додатковий час на вплив дефіциту на зростання цін. Проте й цього разу вони виснували, що знищення врожаю майже не вплинуло на гуртові ціни, які фермери правили від картелів.
Економісти висунули гіпотезу, що збройні групи, які контролюють кокаїнову торгівлю в Колумбії, працюють як монопсонії. За нормальних ринкових умов фермери-вирощувачі коки пошукали б альтернативні варіанти й продали б листя тому, хто запропонує кращі гроші. Це означало б, що в разі дефіциту покупці коки підвищують цінові пропозиції й ціна на листя зростає. Але особливість збройного конфлікту в Колумбії в тому, що в кожному конкретному регіоні ситуацію контролює якась одна група наркоторгівців. Ця група – єдиний місцевий покупець листя коки, який диктує ціну, як це іноді може робити Walmart, визначаючи ціну на продукцію, яку купує. Це означає, що коли зростає вартість виробництва листя коки через знищення, хвороби рослин абощо, то втрати надолужують фермери, а не картель. Так само як великі ритейлери захищають себе і своїх покупців від зростання цін, змушуючи постачальників брати удар на себе, картелі стримують власні витрати за рахунок вирощувачів коки. «Удар повністю приймають вирощувачі, а великі покупці можуть […] тримати фіксовану ціну», – пишуть Ґальєґо й Ріко.
Тобто не те щоб стратегія знищення не була ефективною. Проблема радше в тому, що вона б’є не по тих, по кому треба. Контроль, який мають картелі над системами