чорніли рої пішоходів. Дивлячись на ряди прекрасних крамниць і розкішних офісів, важко було собі уявити, що позаду цих самих будинків розташована така убога, безлюдна площа.
– Дозвольте мені роздивитися, – попросив Холмс, зупинившись на розі й уважно розглядаючи кожен будинок, один за одним. – Хочу запам’ятати розташування будівель. Вивчення Лондона – моя пристрасть… Спочатку знаходиться тютюновий магазин Мортімера, після нього – газетна крамничка, далі – Кобурзьке відділення «Міського та приміського банку», далі – вегетаріанський ресторан, ще далі – депо фіакрів Мак-Ферлейна. А там уже наступний квартал… Ну, докторе, своє ми зробили! Тепер можемо трохи розважитися: канапка, горнятко кави – і в країну скрипок, де все солодке, млосне та гармонійне, де немає рудих клієнтів, котрі докучають нам головоломками.
Мій приятель пристрасно захоплювався музикою. Він був не лише дуже здібним виконавцем, але й неабияким композитором. Весь вечір просидів у кріслі, цілком щасливий, легко ворушачи довгими тонкими пальцями в такт музиці: його м’яко усміхнене обличчя, його вологі, затуманені очі нічим не нагадували Холмса-детектива, безжалісного хитрого Холмса, переслідувача бандитів. Його дивовижний характер складався з двох стрижнів. Мені часто спадало на гадку, що його приголомшлива своєю точністю проникливість народилася в боротьбі з поетичною задумою, яка становила основну рису цього чоловіка. Він постійно переходив від цілковитої розслабленості до надзвичайної енергійності. Я вже добре знав, із яким бездумним спокоєм він віддавався своїм імпровізаціям і нотам вечорами. Але коли мисливська пристрасть раптово охоплювала детектива, властива йому блискуча сила мислення наростала до ступеня інтуїції, і люди, незнайомі з його методою, починали вважати, що перед ними не людина, а якась надприродна істота. Спостерігаючи за ним у Сент-Джеймс-холі й помітивши, з якою повнотою його душа віддається музиці, я відчував, що тим, за ким він полює, буде непереливки.
– Ви, докторе, збираєтеся, звісно, йти додому, – сказав він, коли концерт скінчився.
– Додому, куди ж іще?
– А мені ще треба залагодити одну справу, яка забере в мене три-чотири години. Ця подія на Кобурґ-сквер – дуже серйозна річ.
– Серйозна?
– Там готується великий злочин. У мене є всі підстави вважати, що ми ще встигнемо йому запобігти. Але все ускладнюється через те, що сьогодні субота. Увечері мені може знадобитися ваша допомога.
– О котрій годині?
– Десь о десятій, не раніше.
– Рівно о десятій буду на Бейкер-стрит.
– Красно дякую. Майте на увазі, докторе, що справа буде небезпечна. Візьміть із собою свій армійський револьвер.
Він помахав мені рукою, круто обернувся й миттю зник у натовпі.
Я не вважаю себе дурнішим за інших, але завжди, коли маю справу з Шерлоком Холмсом, мене гнітить важке усвідомлення власної тупості. Адже я чув і бачив те саме, що й він, однак, судячи з його слів, він знає та розуміє не лише те, що трапилося, але й те, що буде далі, мені ж уся ця справа,