Хлои Эспозито

Погана


Скачать книгу

Я звужую очі й оглядаю зграї одягнених зі страшним несмаком туристів. Ніхто не озирається. Ніхто мене не помічає.

      Офіціант доливає мені шампанського. Я п’ю великий ковток і здригаюся. Воно холодне, бульбашкове і з бездоганною гірчинкою. Світло-золотава рідина плескає у високому кришталевому келихові. Я дивлюся, як піднімаються бульбашки. Скільки я вже випила? Це має бути останній. Мені потрібно зберігати ясний розум. Я маю бути як піонерка, завжди готова.

      Я вихоплюю айфон Бет зі своєї сумочки і проводжу пальцем, оновлюючи застосунок для стеження, знову і знову, знову і знову. Але ні, він усе повторює одне й те саме. Він був тут, в аеропорту Гітроу, просто отут, у терміналі 5. Але минуло вже кілька годин. О Господи, чому нічого не змінилося? Ці довбані технології мене ненавидять. Так завжди було, і так буде. Годинники, настінні й наручні, зупиняються в моїй присутності, ніби в мене якесь магнітне поле, що сплутує всі цифри. Я об заклад готова битися, що цей дурний застосунок зламався. Усе. Він зник. Це кінець

      Я жбурляю телефон назад на стійку й ковтаю залишки шампанського.

      – Чому всі хлопці мене кидають? – питаю я, ні до кого не звертаючись.

      – Бо ти психопатка, – припускає Бет.

      – Яка радість. Так. Дуже допомогла.

      – Ніно не перший, ти ж знаєш. Були вже Алекс, Ахмед, Саймон, Річард, Майкл… мені продовжувати? Бредлі, Джеймі, Стюарт, Гаміш, Норман, Гемфрі, Джордж, Джон, Пол, Марк, Кларк, Мадхав, Мохаммед, і Деніел, і Патрік… Але знаєш що? Почалося це все з тата. Він тебе кинув, коли тобі був один рік.

      – Замовкни, Бет. Стули свою йобану пельку. Тебе тато кинув так само.

      Утім, вона має рацію; тато був першим, хто мене кинув. Він не міг витримати мого вигляду. Продержався лише дванадцять коротких місяців, перш ніж зникнути назавжди. Ніно витримав менше тижня. Либонь, я стаю все гіршою.

      Я відкриваю «Ютуб» на телефоні й шукаю «самозахист». Першим відкривається «П’ять крутих прийомів самозахисту». Вочевидь, «сильні» – це нові «худорляві» дівчата-пауерліфтерки: #GirlsWhoLift. Упаду йому на хвоста, мов Гіларі Свонк. Накачаюсь, як Річ Фронінґ[18]. Я маю бути готова до бою. Він може напасти будь-якої миті. Доведеться вивчити кілька карколомних прийомів, щось із дзюдо чи джіу-джитсу. Хлопець на екрані показує, що робити, якщо на вас нападає якийсь брехливий сицилійський покидьок. Він демонструє, як відповідати на удари кулаком чи лобом в обличчя, на копняк чи штурхан коліном у пах. Я переглядаю відео знову й знову, намагаючись запам’ятати всі рухи. Він усе повторює: «Не ускладнюйте». Він говорить: «Це просто». Маячня. Він рухається надто швидко, я не можу за ним навіть простежити. Потрібна практика, щоб чогось навчитися.

      Дзінь.

      Що це?

      Застосунок блимає новим сповіщенням. Я натискаю на крихітну іконку та підношу телефон ближче до очей, щоб прочитати. Я не надто добре бачу, а в очах у мене все розпливається, але схоже на «Бухарест, Румунія». Так. Попався. Він там. Якщо той гівнюк у Румунії, то саме туди мені й треба. Ти зможеш, Алві,