зображення нашої нечестивої трійці.
На світлині, що Лу Саломе вручила Броєрові, двоє чоловіків упряглись у візок, а в ньому вона стоїть навколішки, помахуючи маленьким батіжком.
– Вусатий чоловік, що стоїть попереду й дивиться вгору, – це Ніцше, – тепло мовила вона. – А той другий – Пауль.
Броєр уважно оглянув фотографію. Було прикро дивитися на цих двох зворушливих скованих велетнів, яких запрягла й поганяє батіжком юна красуня.
– Як вам подобається моя стайня, докторе Броєр?
Уперше один із її дотепних коментарів виявився невдалим. Броєр несподівано пригадав, що перед ним дівчина, якій лише двадцять один рік, і почувався ні в сих ні в тих. Неприємно помічати вади в цьому досконалому створінні. Усім серцем доктор співчував цим двом чоловікам у кабалі – побратимам. Звичайно ж, він міг стати одним із них. «Гостя, мабуть, відчула свій промах», – подумав Броєр, зауваживши, як поспішно вона змінила тему й повернулася до своєї розповіді.
– Ми зустрілися ще двічі – в Таутенбергу, близько трьох місяців тому; в нашому гурті була тоді сестра Ніцше. А в Лейпцигу нам підтримувала компанію Паулева мати. Ніцше безперервно писав мені листи. Ось один із них – відповідь на мої слова про зворушення його книжкою «Світанок».
Лу Саломе простягла короткого листа, й Броєр швидко прочитав написане.
Моя дорога Лу, в мене теж настають світанки, але не барвисті! Я вже гадав був, що не зможу знайти друга у своєму найбільшому щасті та стражданні, але тепер мені здається, що таки вдасться здійснити золоту можливість на обрії мого майбуття. Я зворушуюся щоразу, коли думаю про смілу й щедру душу моєї любої Лу.
Ф. Н.
Броєр мовчав. Тепер він почував ще тісніший симпатійний зв’язок між собою й Ніцше. «Знаходити світанки й золоті можливості, любити смілу, щедру душу, – думав він, – таку потребу має кожен принаймні один раз у житті».
– Тим часом, – розповідала Лу, – Пауль почав мені писати такі самі палкі листи. Попри всі мої найкращі посередницькі зусилля, в нашій трійці тривожно наростала напруженість. Дружба між Паулем і Ніцше швидко сходила нанівець. Зрештою, вони стали паплюжити один одного в листуванні зі мною.
– Але, звичайно ж, – докинув Броєр, – вас не здивувало, що двоє палких мужчин так повелись у близьких стосунках із однією жінкою?
– Мабуть, я наївна. Вірила, що ми втрьох зможемо розумно жити й разом провадити серйозну філософську роботу.
Очевидно знічена від Броєрового питання, Лу Саломе звелася, злегка потяглася й рушила до вікна. По дорозі зупинилася, щоб оглянути кілька предметів на столі – бронзову ступку й товкачик часів Відродження, маленьку єгипетську поховальну статуетку та химерну дерев’яну модель півколових каналів внутрішнього вуха.
– Напевно, я вперта, – сказала гостя, дивлячись у вікно, – але мені досі не віриться, що наше співжиття утрьох було неможливе!