горілки, він встає і мовчки йде додому. Принаймні до вчорашнього вечора це було так, а вчора умовний рефлекс знову підвів, і тепер у нього сильно болить голова і неприємно тхне з рота.
Дітей Неллі напередодні від’їзду завбачливо завезла до бабусі. Юліан Йосипович не міг чітко згадати, до якої саме (його батько був одружений двічі, і тепер обидві його вдови стали близькими подругами й по черзі опікувалися онуками). Але все одно відчував вдячність до дружини. Немає нічого гіршого за дитячий крик, коли ти з бодуна.
Після душу й апетитної яєчні з салом Юліан Йосипович відкоркував приготовану з вечора пляшку пива і сів писати сонет. Останнє свідчило про те, що його похмілля було середньоважким, бо в моменти більш критичні він брався за написання поем, а ранки з мінімальними проявами похмілля спонукали до верлібрової форми. Причому ні поеми, ні верлібри йому так ніколи й не вдавалося закінчити, перші – за браком часу, другі – через відсутність натхнення. Найбільш плідно його творчість розвивалася у жанрі сонетів та віршованих афоризмів. Можливо, так траплялося через те, що середньоважке похмілля, і це не могло не тішити, траплялося у житті Юліана Йосиповича значно частіше, ніж дуже важке, а зовсім легке, на жаль, практично не траплялося.
Пляшка ще не встигла спорожніти й до половини, а на папері акуратними рядками (Юліан Йосипович був палким прихильником каліграфії і не терпів недбальства у справі писання від руки) з’явилося:
НАСЛІДУВАННЯ КЛАСИКА
(формально скорочений сонет)
у лоно пристрасті заникується страх
бомжиха Люся і питущий Славцьо
злились в екстазі в парку, прям на лавці
що єсть любов, а не звичайний трах
та ранок в душі їх посіяв сумнів
й примусив розійтись ні в сих ні в тих
згадалась недопита пляшка раптом
що десь пропала в любощах палких
і квітнути б любові їхній досі
якби знаття що пляшку спиздив Руслан
Пан Незабудко зробив довгий ковток із пляшки й подумав, що було б непогано або зовсім відмовитися від розділових знаків, або розставити їх за правилами. Така думка навідувала його після написання кожного вірша, але щоразу ставало шкода витрачати на це час, і Юліан Йосипович вирішував, що у поезії граматика (чи пунктуація? морока з цими філологічними тонкощами) може бути довільною. Так він вирішив і тепер, після чого поміняв порядок слів у першому рядку другої строфи й уголос продекламував остаточний варіант:
НАСЛІДУВАННЯ КЛАСИКА
(формально скорочений сонет)
у лоно пристрасті заникується страх (пауза)
бомжиха Люся і питущий Славцьо
(тривала пауза, ковток із пляшки)
злились в екстазі в парку, прям на лавці
що єсть любов, а не звичайний трах (посмішка горда, але скромна)
та в душі їх посіяв сумнів ранок (задоволене покашлювання)
й