звабливі ніжки на підборах цокотливих,
Люблю тебе, спокусливо зодягнена панянко,
Тебе, нічний метелику, сучасна куртизанко,
Що вводиш мене в світ нових шукань грайливих.
А в тому світі є всілякі натяки і знаки романтичні —
Бретелька ліфчика, яка сповзла, скажімо, випадково,
Глибокий виріз декольте, легкі парфуми екзотичні,
Панчохи з швом, яскравий грим й помада еротичні, —
Усе оте, що виглядає трішки театрально й загадково.
Все відбувається в маленькому недорогому ресторані,
Офіціант вино галантно налива відвідувачці в чарку,
За столиком сидять у гарних сукнях миловидні пані,
Руденька вгледіла когось на рідкокристалічному екрані,
Ну а білявка з шиком дістає із сумочки тонку цигарку.
Це знак тобі піднести незнайомці запальничку,
Підскоч до неї, розкажи бувальщини, історії веселі,
Підсунь завбачливо порожню попільничку,
Та більше жартів, сміху, компліментів, і цю нічку
Ти проведеш за любощами з нею у її оселі.
6 квітня, вівторок
Я знову згадував своє парубоцтво, мої походеньки на околиці Забуччя. Хіба може забутися те, що бачив щирими молодими очима? Чому я ніколи не виклав на папері свої юнацькі враження від побаченого у молоді літа? Треба надолужувати, час невблаганний. А інтимна лірика завжди в ціні. Про це і Зірка мені нагадала.
Отож написав нову квінтьєму. Ностальгічну. Про те перше романтичне відчуття близькості, яке запам'ятовується назавжди і живить тебе незабутніми спогадами впродовж життя.
ПРО ЯГІДНІ МІСЦЯ
Схотілося одного дня мені солодких ягідок,
От і гайнув поназбирати їх в Забуччі,
Аж гульк – побачив я шістьох оголених дівок,
Що кинулися, сміючись, поплавати в ставок
З тінистої, порослої кущами кручі.
Там дуб стояв неподалік, до нього я припав
І пристрасно на мавок у воді дивився,
Таке не часто щастя випаде, я добре знав,
Тому від любощів жаги аж мало не стогнав,
І зуби зціпивши, за дубом тим я крився.
То був розкішний вроди і жіночності парад,
Широкі стегна і пружні округлі груденята,
Не втриматись від цих спокусливих принад,
Від радощів бурхливих еротичних ескапад,
В яких ми пестимо красунь соски і ноженята.
Скупалися русалоньки. На берег нумо вибиратись,
І безсоромно, граючи, до дуба голі підійшли.
Я похолов. «Ну, – думаю, – тепер не відбрехатись»,
Та кралі ті привітно дружно почали всміхатись,
Коли мене, принишклого, отамечки знайшли.
«Красунчику, не хочеш всіх нас скуштувати?
Вважай, щасливе матимеш сьогодні полювання,
Не проти ми гуртом себе достойному віддати,
Та не соромся так, ти лиш почни нас цілувати…»
Я і понині не забув той дикий шал кохання.
7 квітня, середа
Подзвонив