Слуги введуть мене, я дмухну на котел, а тоді можеш стрибати.
Закипіло в котлі молоко, пан і наказує:
– Стрибай!
– Виконував я твою волю, пане, то виконай і ти мою: введи коня, най благословить мене на купання.
Звелів пан привести коня.
– Поблагослови мій купіль, дорогий конику, – просить Вилупок.
Кінь дмухнув на молоко, раз, другий, третій, і махнув головою, що готово. Стрибнув Вилупок у котел, помився і вийшов з котла гарним-прегарним.
Здивувався пан і про себе думає: «Як я стану таким вродливим, полюбить мене русалка». Недовго думав, наказав підкласти вогню.
– Добре, – каже Вилупок, – але доки молоко закипить, хочу, аби пан почули, як та скрипка грає, що я привіз.
Взяв скрипку в руки, заграв, і всі почали танцювати. Пан уже так утомився, що ногами лише плете, а зупинитися не може. Сказав прив’язати його, аби спокійно дослухав музику. Прив’язали слуги пана до столітнього дуба в саду, а Вилупок як ушкварить, то пан почав і під дубом танцювати, а що був прив’язаним шнурками, то за півгодини з нього шкіра злізла.
Та закипіло молоко, і Вилупок перестав грати. Каже:
– Простигне ваша купіль, треба поспішати.
Наказав пан привести свого найкращого коня, а кінь боїться підійти до гарячого молока. Слуги силою дотягли його і примусили понюхати купіль. Кінь як понюхав, то губа відварилася й упала в молоко, лише зуби показалися:
Каже пан:
– Тепер можу стрибати, бо кінь сміється.
Як стрибнув пан – лише жир з нього сплив на молоці.
Вареного пана з тим молоком вилили в яму, а русалка одружилася з Вилупком. Братів прогнали на чотири сторони, а батьків і всіх добрих людей на весілля запросили. І я був на тому весіллі, їсти-пити давали, по бороді текло, а в роті не було.
Дідусь і Мати води
Якось один дідусь пішов у ліс по дрова. На шляху до лісу протікала бурхлива річка. Дідусь ступив на хиткий місток і ненароком випустив сокиру. Перейшовши річку, дідусь сів на березі і заплакав. Адже в його бідному господарстві була єдина сокира!
Тут з річки вийшла чарівниця – Мати води – і питає:
– Чого ти плачеш?
– Та ось впустив у річку свою єдину сокиру.
Тут Мати води дістала із дна річки золоту сокиру, простягла старому і каже:
– Твоя сокира?
– Ні, – відповідає дідусь.
Вона дістала іншу сокиру, на цей раз срібну, й питає:
– Може, це твоя сокира?
– Та ні, – відповідає старий.
Тоді Мати води показала дідусеві третю сокиру, зовсім просту.
– Твоя?
– Оце моя! – зрадів дідусь.
За його чесність Мати води віддала дідусеві усі три сокири: золоту, срібну, просту.
Дідусь нарубав дров і повернувся додому. Його багатий сусід побачив у старого золоту і срібну сокиру та й питає:
– Звідки в тебе таке багатство?
Дідусь усе йому розповів. Тоді багатій швидше вхопив свою сокиру і побіг до води. Він кинув сокиру в річку, а тоді сів на березі і став плакати.
Мати