Сборник

Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів


Скачать книгу

у неї служила, та й каже:

      – Здорова була, дівчино!

      Дівчина відказала:

      – Доброго здоров'я, тіточко!

      – Куди ти йдеш? – спиталася жінка.

      А бабина дочка й каже:

      – Та йду, тіточко, щоб де найнятися.

      А жінка каже:

      – Наймись у мене, дівчино!

      – Добре, тітко, – каже дівчина. – А яке ж у вас діло?

      – Та в мене діло невелике, дочко, аби ти зуміла зробити, – сказала жінка.

      – А чому не зумію, – відказала дівчина. – Ви мені раз розкажете, а вдруге сама знатиму.

      – Ось що, дівчино, – каже жінка, – така твоя робота: оце тобі казани, – рано й вечір нагрій окропу, та не гарячого, щоб тільки тепленький; вилий у корито, замішай борошном, тоді стань на порозі, двічі свисни, – тільки не бійся, – то до тебе позлазяться всякі ящірки, гадини, жаби, наїдяться і порозлазяться, куди якій треба. А що, зумієш так зробити, дівчино?

      – Зумію, – відказала дівчина.

      Ввечері бабина дочка затопила піч, поставила води, та як закипіли казани у ключ – мов грім загримів, бо казани великі були. Тоді дівчина набрала борошна мірку і всипала туди та й замішала не пійло, а лемішку, сама стала на порозі, свиснула двічі… От прилізли гадюки, жаби, ящірки і всякий звір. Кожне до корита – як ухватить та й вивернеться. І так усі чисто попеклись.

      Тоді бабина дочка бачить, що всі понаїдались, повивертались і не встають, пішла до хазяйки та й каже:

      – Що це у вас, паніматко, така чудна скотина, наїлись та полягали, та й не встають?

      – Як не встають? – крикнула хазяйка з ляку та стрімголов на двір.

      Побачила, що неживі, ухватилась за голову та в крик:

      – Ой Боже мій! Що ти наробила? Ти їх попекла!

      Лаяла і плакала, та нічого не помоглось. Потім поскладала печеню в скриню і замкнула; а як скінчився бабиній дочці рік, то вона все те ганчірками пригнітила і дала коня шолудивого, воза поламаного, поставила скриню з гадюками печеними і випровадила з лісу.

      Поїхала бабина дочка додому та й не знає, що матері везе. Їде, радіючи, що в неї буде те, що в дідової дочки є.

      Коли дивиться – аж біжить шляхом собака і несе на шиї разок намиста доброго, ще й шліфованого. Кинулась дівчина за тим собакою, щоб відняти намисто, а собака й каже:

      – Е, дівонько-голубонько, не хотіла мені у пригоді стати, – не будеш від мене намиста брати!

      От доїздить вона до тієї печі, що мазати не схотіла, дивиться – аж повна піч пиріжків. «Ну, – думає, – візьму пиріжків матері на гостинець!»

      Тільки злізла з воза, а піч закрилася та й каже:

      – Е, дівонько-голубонько, не хотіла мене прибрати, не будеш і пиріжків брати.

      Доїздить до тієї кринички, і дуже їй схотілося пити. Дивиться – як на те ж криничка: вода так і ллється. Вона туди стрімголов кинулась, а криничка закрилась та й каже:

      – Е, дівонько-голубонько, не хотіла в пригоді стати – мене причепурити, то не будеш і води пити!

      Заплакала дівчина та й поїхала далі.

      Ото доїздить до яблуньки, а на ній так рясно яблук, що ніде курці клюнути, та такі гарні – срібні та золоті. От вона каже собі: «Піду, хоч яблучок струшу, матері