а лавки були кругом, а біля печі стояли засіки, понакривані білими скатертями.
Ото він узяв розкрив один засік – там мідні гроші, розкрив другий – там срібні гроші, розкрив третій – там золоті гроші. Той чоловік аж за голову ухопився: годі дивиться на усе – давай шукати мішків. От знайшов, вибрав яких найкращих і найбільших три лантухи і набрав мідних грошей один лантух, срібних – другий, а золотих – третій. Ото склав усі три мішки, зверху приклав дровами, щоб не так видно було, засіки понакривав, вийшов з хати, і двері зачинив, і сказав:
– Двері, замкніться!
Вони засунулись. От він за батіг, та воликів за налигач, та виїхав на шлях, та сів на воза, та й каже:
– Гей! Соб! Цабе, помаленьку!
Поїхав собі з Богом, не поспішаючи: аби на вечір додому, щоб ніхто не бачив.
От приїхав додому, уже сонце зайшло, стало смеркать. Увійшов у хату – жінка побачила та й каже:
– О! Хвалить Бога, що ти приїхав, а то я тут турбувалася, чи не случилась тобі знову яка придибашка, що так довго не було!
– Hi, – каже чоловік, – дякувать Богу, приїхав благополучно, іди тільки поможи скидати дрова.
– Добре, – каже жінка, – то й ходім.
Ото прийшли до воза, а чоловік і каже:
– Оце, жінко, Господь дав нам щастя: я знайшов гроші та це привіз, де ми їх дінемо, щоб ніхто їх не бачив?
– У коморі стоять три жолобки, – каже жінка. – То туди хіба позсипаємо: у нас ніхто не ходить у комору, окрім тебе та мене, то ніхто не знатиме.
Ото, порадившись, так і зробили: в один ізсипали мідні гроші, а в другий – срібні, а в третій – золоті. От насипали три жолоби грошей, понакривали та й живуть собі помалу – не дуже тими грішми шикують, щоб ніхто не примітив.
Ото, порадившись з жінкою, каже чоловік:
– Купимо пару волів, та своя парка, то я наберу грошей і поїду у Крим; там літо побуду та дещо куплю більше, то не так буде знати; а то щоб люди постерегли, то іще буде клопіт, бо уже і так на мене поглядають, як я піду у церкву.
Ото так і зробили. Поїхав чоловік у дорогу, а жінка зосталася з дітьми.
То це брат багатий і пошле жінку свою, щоб розпитувалася, де убогий узяв грошей, що купив пару волів і пішов у дорогу. То жінка убогого брата і каже:
– Які наші гроші? Стяглися на ту скотинку у велику силу, та й Бог його знає, як буде: пішов у дорогу, а я тут з дітьми великого горя наберуся… Коли б хоч благополучно приїхав!
І так ятрівки дві зберуться, побалакають та й розійдуться.
Нічого багатий брат і не дізнався – і тяжко йому! Аж тут приїжджає убогий брат з дороги і приганяє дванадцять пар волів: шість маж солі, а шість риби, а жінці – турецької матерії набрав на спідницю, на фартух, і на корсет, і на юпку, іще й турецьку хустку, і дітям усього понавозив – усяких базаринків. Ото попродавав він воли, і сіль, і рибу попродав, і зробив собі лавочку, і накупив усякої матерії, і став торгувати, і розживатись, і став багатіти. А багатство брата дуже у серце коле: де бідний набрав грошей, що так розжився?
Ото прийшов празник – чи Різдво, чи Великдень, а убогий брат і каже жінці:
– Знаєш