та упади нарошне, і побий ті пляшки – і плач скільки тобі хочеться. А як хто спитає, чого ти плачеш, то ти скажеш, що йшла від панів, несла оцього добра до других панів, і це нещастя трапилось: упала й побила усе!
Ото вона так і зробила. І як упала недалеко біля свого чоловіка, як побила пляшки, як стала голосити, то розбійник вийшов і став її питати:
– Чого ти плачеш?
А вона й сказала:
– Як мені не плакати, коли оце усе панське, то що мені буде, що побила усе!
От, виплакавшись добре за своїм чоловіком, і пішла додому…
Украдене щастя
Жив коло одного болотяного шляху ґазда-хуторянин. Недалеко від його обійстя, посеред дороги, лежала колобаня[9], яка не висихала. Кому восени або навесні туди лежала путь, той міг бути певний, що застряне в багні, лише ґаздівські коні витягнуть його воза. А болотяно було там через те, що ніхто на тому місці не хотів побудувати міст. Грошей, котрі надходили в уряд від громади, не вистачало на будову, село було бідне, отож про нього й не дбали.
Ґазді-хуторянину надокучило витягати вози з колобані та й подумав собі так, що і його дорога лежить через багнище, що і його коні застрявають там, як і людські. Міркував він, міркував і досудив так, що дасть сам побудувати міст – скільки б то йому не коштувало. Як досудив, так і вчинив.
А в тих краях ходив один злодій. Коли міст був готовий, той став собі під мостом і вислухував, що будуть говорити люди: чи не похвалиться якийсь великими грошима? Пересидів злодій під мостом півдня і вислухав усе, що говорилося. Потім зайшов на хутір і каже:
– Кожний, хто переходив, дуже красно дякував тому чоловікові, котрий дав побудувати міст.
Ґазда, хоч збіднів, та дав йому поїсти – вдячний за добру звістку. Злодій знову став під мостом і слухає, що говорять люди. А через міст у людській подобі йшло Щастя з Нещастям. Спершу озвалося Нещастя:
– Чи правду кажу, братику, що той чоловік заслужив на те, аби бути щасливим.
А Щастя сказало:
– Ґазда, котрий дав за свої гроші побудувати міст, дістане від мене велику нагороду: його жона скоро народить дитину, що буде щаслива: все, що хтось попросить для тої дитини, буде сповнено й на її слово усе здійсниться.
Злодій чув ту бесіду від слова до слова. Прийшов він на хутір, і господар звідає його:
– Ну, що говорили люди на мості?
Той відповідає:
– Сього дня, як і вчора, кожний, хто переходив, просив вам добра й міцного здоров'я.
Про бесіду між Щастям і Нещастям злодій не сказав.
Невдовзі ґаздиня народила сина. Злодій зарізав баранчика, кров'ю змастив породіллі губи, а сам украв дитинча і втік, що й слід його пропав. Повставали господарі вранці, дивляться, а дитини коло них нема. Ґазда перелякався, бо увидів, що губи у жінки закривавлені. Що міг думати собі? Думав, що вночі жінка з'їла сина!
Даремно небога виправдовувалася, даремно казала, що вона не винна. Суд засудив її на страшну кару – замурувати в стіні, аби вона там померла з голоду. Як присудили, так і було зроблено.
А лукавий злодій з украденим дитинчам