троянд же з вушками не буває, – здивувався Бурмосик.
– Значить, я єдина така гарна на весь ліс, – одказала Люська. – Що ж, непогано, – мовила, роздивившись у хаті.
– А що ви читаєте? – поцікавилось зайча, забачивши на столі грубеньку книжку.
– «Три мушкетери». Дуже цікаво. Хочеш послухати?
– Хочу, – підсунуло ослінчик ближче до столу.
– Де ми зупинились учора? – спитав Бурмосик.
– Там, де про королеву і дорогоцінності.
– А… Так-так. Гм… Гм… Ось. Ну слухайте.
І Бурмосик почав читати.
Спливав час… Налилося темінню вікно й знову посвітлішало, полите місячним сяйвом, коли Бурмосик відклав книгу.
Люська не зворухнулась: сиділа, підперши голову лапками.
– Бідне дівча, – шепнув Буцик Бурмосикові, – думає, певно, про свою домівку, – і гукнув: – Люсю, час уже спати.
– А, так, це я замислилась. – Люська підняла на них свої великі чисті очі й замріяно мовила: – А як ви гадаєте, мені личили б брульянти?
– Брильянти, – поправив її Буцик, – або ж діаманти.
– Хай так, – відповіла Люська. – Я думаю, личили б. – Потім глянула у вікно й спитала: – А у вас є друга лампа, бо понад усе в світі я боюся темряви?
– Є, – одказав Бурмосик. – На горищі. Треба буде завтра дістати. А поки вкладатимешся, можеш узяти оцю.
– Я примощу її отут, – сказала Люська, ставлячи лампу на краєчок лави, – щоб світло падало в обидві кімнати.
– Не став, – застеріг Буцик. – Лава хистка – лампа може впасти і станеться пожежа.
Та Люська не послухала: вона розглядала себе у дзеркальце. Нараз од удару ломаки вікно розлетілося вдрузки; у нього всунулася страшна Толябунова пика і радо ревнула:
– О-о-о! Який пейзаж! Іди, Вовцю, поглянь! Тут вони всі. Ух ви ж мої мацюпусінькі! Ух я ж вас зараз!
Друзі завмерли з жаху. У вікно впхав свою мордяку ще й Вовк і, висолопивши язика, ласо поводив очима по кімнаті.
Од невимовного переляку коліна в Люськи підігнулись, і вона так і сіла на лаву, на самий край. У ту ж мить другий кінець лави, переважений зайчам, підскочив угору, і лампа, що стояла на ньому, майнувши жовто-червоною дугою в повітрі, шугнула у вікно, луснула по мармизі Толябуна й розбилася, розбризкуючи довкола вогняні бризки. Заверещавши, мов недорізані, лев і Вовк кинулись навтьоки.
Бліда як крейда, Люська підвелася з долівки, взялася тремтячими руками в боки й гордо мовила:
– От-т ба-бачите! А ви к-казали: не ставити лампу на лаву.
Розділ V
Зранку Буцик із Бурмосиком заходилися зміцнювати хату. Вони поставили на двері здоровенний засув і набили по грубезній дошці на вікна ізсередини. Тепер у вікно могла пролізти хіба що Люська. Потім вистругали три довгі списи і прикріпили на кінці по гострому цвяху.
– Якщо вони нападуть на нас знову, будемо захищатися, – мовив Буцик. – А як тільки скосимо сіно, рушимо шукати Люсьчину маму. Згода?
– А що я робитиму в цей час? – спитало