«впертість» Мартіна, вона піддається наполяганням батьків і відмовляється від нього. Узагальнено слід сказати, що це пересічна міщаночка з університетською освітою, по-буржуазному обмежена й розсудлива, позбавлена здатності самостійно мислити й діяти.
Не випадково Бріссенден жахнувся, здогадавшись, що свої «Любовні сонети» Мартін присвятив «отій блідій, хирлявій самочці». Про те, яку жінку треба було б Мартінові, його друг-поет говорить у стилі Ніцше і його образності: «А вам треба велике, безоглядне кохання, вам треба вільна душа, веселково-яскравий метелик, а не сіренька міль».
Отже, кохання Мартіна до Рут промовляє про нього самого, розкриває його духовний склад і характер, і цим переважно цікава ця розтягнута любовна історія. Розкриває його як романтика, котрим, слід наголосити, він виявляється в усьому, не тільки в коханні, а й у ставленні до життя, його викликів і вартостей, у несамовитому пориві до творчості, у боротьбі за самоствердження наодинці, «в мороці, без світла, без заохочення», у його катастрофічному розчаруванні й самогубстві. Словом, у його романтичному максималізмі. Можна сказати, що образ Мартіна Ідена має романтичну генеологію і структуру, пов'язаний він переважно з англо-американською романтичною традицією. Та разом з тим це романтик, для якого Євангелієм є «Основні начала» Герберта Спенсера, який наукою наук вважає біологію і свято вірить у дарвіністську теорію природної еволюції. Він повчає професора Кодуелла: «Я скажу вам, у чому ви помиляєтесь, тобто що хибне у ваших поглядах. Вам бракує знань із біології. Ви не відводите їй місця у своїй системі. Я маю на увазі справжню наукову біологію, починаючи з лабораторних експериментів по оживленню неорганічної тканини і кінчаючи найширшими естетичними й соціальними узагальненнями».
Тут Джек Лондон наділяє героя власними поглядами і він у цьому плані ідентифікується з автором. Але в цілому образ Мартіна Ідена вибудовується на романтичній парадигмі, і, зрештою, він виглядає проповідником позитивістських ідей, який вкладає в цю проповідь романтичний темперамент і пристрасть.
Важливо зазначити, що у художній творчості Лондона позитивістський біологізм у його спенсерівському варіанті переходить у вітаїзм, апологію життя як вітальної стихії поза її соціальним оформленням. Письменника захоплювала, ледве не гіпнотизувала ця вітальна стихія життя, і поетизація цієї іманентної життєвої стихії проймає усю його творчість, починаючи від «північних оповідань». Ця потужна інтенція проявляється і в романі «Мартін Іден», концентруючись в образі головного героя. Вище вже говорилося про те, як ця сила притягувала Рут до Мартіна, який «наче вулкан клекотів силою і здоров'ям». Не раз згадується в романі про те, як діяла вона й на інших жінок. Самим Мартіном ця вітальна стихія сприймається й осмислюється як сила вселенська, космічна, що єднає його зі світом. Подібним чином, як явище космічної вітальної сили, сприймається він Рут: «Щось космічне було в ньому. Він прийшов,