Мамбин голос накочувався і відступав, як невидимі хвилі нічного моря, шелестливо розбиваючись об дрібний пісок…
– Колись потрапив я (чи дід мій? не пам’ятаю…) в іспанську в’язницю. Безневинно – так звані «друзі» допомогли… – Мамба відпив рому і вів далі. – Одного разу приходить офіцер і каже: «Амністія тим, хто добровільно поїде на Карибський острів створювати колонії. Волонтери – крок уперед». Я довго й не думав, хоч відчував, що з краю світу вже не повернуся. Сім’ї в мене не було, і не хотілось молоде життя проводити в холодному підземеллі… Зібралось ще зо тридцять таких «амністованих» – усього десятеро з них були моряками – та й відправили старий корабель з нами – тюремними птахами – на острів Сент-Томас у Вест-Індіс. Оцей самий.
Уже на кораблі, у плетиві безсонних ночей, потерпаючи від морської хвороби, я дізнався від супутників більше про ці острови: про їх незвичний для нас клімат і страшні лихоманки, непролазні хащі з отруйними рослинами та зміями і вічну загрозу від місцевих войовничих карибів-дикунів… Вони, ці кариби, вигнали автохтонів араваків у Пуерто-Рико й на Гіспаньолу, захопили їхні землі. Саме кариби першими зустріли флотилію славнозвісного спаніярда Колумба. Зустріли, звісно, стрілами… Тому висаджуватись на Сент-Томас Христофор не поспішав: наніс острови на карту – і назад до іспанських монархів по нагороди.
Та дороги назад не було, вибір зроблено… Корабель наш таки прибило через півтора місяця до берега неосвоєного тоді острова Сент-Томас (таку назву йому дав Христофор Колумб). Напівживі, але щасливі розбили ми табір. У ті часи більше кораблів тонуло, ніж досягало далеких земель, тому радості нашій не було меж. Десять років облаштовувались, будувались, воювали з карибами, мирились, одружувались з острів’янками, вимирали від лихоманки, народжували дітей… Звели церковцю, заснували місто. Одне слово – колонізували.
Жили мирно, можна сказати процвітали, аж доки англійська корона не розбила нашу іспанську армаду. Доти майже всі Карибські острови належали імперії спаніярдів, моїх предків. Одразу ж Англія, Франція і Голландія повиписували своїм мореплавцям грамоти – дозвіл нещадно нищити всі іспанські кораблі, колонії, поселення й захоплювати землі кожен в ім’я своєї корони… З того й почався великий світовий розподіл Карибських островів. З того й почались пірати…
Європейські корони навіть назву придумали своїм загарбникам у законі – «приватири», тобто приватизатори. Приватири, згідно з грамотами, мали всі права висаджуватись на землі вже колонізовані іспанцями й чинити з ними, як заманеться. А по дорозі вони нищили й топили чужі кораблі в ім’я своїх монархів. Приватир одного короля був піратом для всіх інших королів і попередніх колонізаторів…
Звідти й пішло. Коли на освоєний нами Сент-Томас прибув приватир сер Френсіс Дрейк – він знищив наше місто, церкву, повирізав жінок і дітей. Що нам залишалось? Помста!
Багато минуло часу, доки я зібрав команду, купив корабель на Гіспаньолі