би мовити. Ось до цього я й веду.
– Мабуть, я можу це зробити заради вас, – сказала Енн задумливо. – І це буде правдою, коли я скажу, що мені шкода за свою поведінку, бо й справді шкодую. Хоч учора ввечері я цього не відчувала і вночі теж, бо страшенно злилася. Прокидалася тричі і не тямила себе від люті. Але сьогодні вранці все пройшло. Залишилася тільки якась неприємна знемога. І мені стало так соромно. Але я навіть думки не допускала, щоб піти й сказати про це пані Лінд. Це так принизливо. Тож вирішила, що краще залишуся тут під замком на все життя. Але тепер… для вас я зробила б що завгодно… і якщо ви справді хочете, щоб я…
– Ну, звичайно, хочу. Там внизу жахливо самотньо без тебе. Сходи й загладь це все… будь хорошою дівчинкою.
– Добре, – сказала Енн покірно. – Я скажу Мерил, щойно вона повернеться, що розкаялася.
– Правильно… правильно, Енн. Але не кажи Мерил, що я з тобою про це говорив. Вона подумає, що я втручаюся в її справу, а я обіцяв цього не робити.
– Навіть дикі коні не вирвуть у мене цю таємницю, – урочисто пообіцяла Енн. – Тільки незрозуміло, як дикі коні можуть вирвати у кого-небудь таємницю…
Але Метью вже пішов, переляканий власним успіхом. Він квапливо попрямував до найвіддаленішого кінського пасовища, щоб відвести від себе будь-яку підозру. Тим часом Мерил, яка, зрозуміло, ні про що не здогадувалася, після повернення в будинок була приємно здивована, почувши жалібний голосок, що доносився згори біля поручнів сходів:
– Мерил!
– Ну, що таке? – запитала вона, заходячи до вітальні мезоніну.
– Мені шкода, що я втратила самовладання й наговорила грубощів… я згодна піти й сказати це пані Лінд.
– Дуже добре, – відповідала Мерил рішучим голосом, нічим не видавши полегшення, яке відчула при цій звістці. Перед цим вона вже занепокоєно розмірковувала над тим, що робитиме, якщо Енн не захоче поступитися. – Я зайду за тобою після доїння.
Вони йшли, тримаючись за руки, одна – з піднятою головою й виглядом переможниці, друга – згорбившись і виглядаючи вельми пригнічено. Але з пів дороги пригніченість Енн десь поділася, немов за помахом чарівної палички. Дівчинка підняла голову й легко закрокувала попереду, раз у раз повертаючи голову у бік західсонця. Ба більше: від неї повіяло ледь стримуваним пожвавленням. Мерил несхвально дивилася на цю зміну – це вочевидь не нагадувало смиренне каяття, з яким слід було постати перед ображеною пані Лінд.
– Про що ти думаєш, Енн? – запитала вона різко.
– Про те, що маю сказати пані Лінд, – мрійливо відповідала дівчинка.
Здавалося б, усе гаразд… або майже… Проте Мерил не могла позбутися враження, що її план покарання зазнає краху. Енн не мала права виглядати такою радісною. Втім, саме такою вона була доти, поки не постала перед пані Лінд, яка, зрозуміло, сиділа з плетивом біля вікна своєї кухні. Тоді світ померк в очах дівчинки, а всі її риси набули сумного каяття. Перш ніж будь-хто встиг сказати хоч слово, Енн несподівано впала на коліна перед здивованою пані