відразу ж закивав він, – там якісь підари за школою в окопі товчуться…
– Підари? В окопі? – хотів був перепитати я, але старий уже зник за дверима, і я почув, як його кроки віддаляються таємничими коридорами школи-риби.
Галіма мілітарна тема, через яку я вилетів з третьої школи, і сексуальна, точніше, зі слів дідка, гомосексуальна, активність мене зовсім не приваблювали… тож за школу я вийшов із деяким острахом… Там було порожнє футбольне поле, турніки, смітник, а насамкінець я справді побачив купку людей, що метушилися на майданчику для допризовної підготовки юнаків. Юнаків я серед них не помітив, і це почало мене стрьомати…
– Доброго дня! – підійшов я до чуваків і привітався з усіма одразу. – Мене прислав Сан Санич…
Троє з них запитально озирнулися й кілька хвилин мовчки мене вивчали. Особливо уважно дивились ті двоє, що були з відеокамерами. Мені навіть почало здаватися, що вони мене знімають.
– А-а-а! Шурічеґ! – раптом сплеснув руками третій, що був без камери, натомість мав лисий череп і якусь непевну посмішку.
«Господи, – вжахнувся я, – правду дідок казав: такого не злякає навіть те, що від мене штиняє дустом».
– Я Сєва, – підійшов до мене лисий і простягнув руку, – я тут головний, а ти, мабуть, той актор, про якого Шурічеґ казав. Мдя-мдя-мдя, правду говорив, молодий – лице мужнє… От тіки на голові в тебе ЩО?
– Літо скоро, – знизав я плечима, – час міняти імідж.
– Ну, прича в тебе попсова, але дезик прикольний, – підбадьорив мене лисий Сєва.
«Ну й який він після цього натурал?» – подумав я, і в мене аж мурашки по шкірі побігли.
– Як називається?
– Хто? – не зрозумів я.
– Дезик.
– Кірі-кірі, – згадав я назву котячого шампуню.
– Треба й собі буде купити, – схвально закивав Сєва лисим черепом, – ладно, давай роздягайся, я тобі все по ходу поясню! – раптово змінив він тему.
– Слухай, Сєво, ти, здається, сказав «роздягайся», чи мені почулось? – з острахом перепитав я. – Я що – голий буду?
– Да-да, роздягайся! – кивнув він мені так, наче я зараз на прийомі в лікаря, а не посеред майданчика для допризовної підготовки юнаків.
– Я потрібен вам голий? – ставлю питання руба.
– Да, – каже Сєва, – тобто НІ, – миттю виправляється він.
– Але ж ти сказав «роздягайся».
– Справді? – щиро дивується лисий. – Я мав на увазі «перевдягайся»…
Я напружено зітхаю, а Сєва вже тягне мене вбік мікроавтобуса, запаркованого в кущах. На початку я був такий розгублений, що навіть не помітив його. З прочинених дверей мікроавтобуса, сидячи на купі картатих торб, за нами спостерігає стара швабра, на якій стільки штукатурки, що вистачило б відреставрувати кілька архітектурних пам’яток.
– Ось, – каже Сєва й підштовхує мене в плечі.
– Умгу, – багатозначно киває вона.
– Амга, – не менш багатозначно відповідає Сєва.
Повна дупа – абсолютно