Ха! Оце вже логічно!!! І якщо ти не помітив, то білого коня у нього теж не було, чалапав він додому пішки! :)
«Виходячи з усього сказаного вище, думаю, що автор – жінка, тому що мислить вона псевдо-логічно, не по-чоловічому. Тобто наче й логічно, але на чоловіче око неправдоподібно». Ага! Таки згоден зі мною! Ну і хай «псевдо-логічно»! А як на моє око – дуже навіть органічно і зрозуміло. Я й сама багато з чим по ходу читання погоджувалася чи дивувалася, як то мені раніше таке на думку не спало! Ех… Ми таки з різних планет… :(
«Проте і чоловіки бувають різні, може, донжуани з вашого заводу чи Андрій, котрий шукатиме пригод у відрядженні, витлумачать цей літературний шедевр інакше – запропонуй і їм таку гру». Ні, я ж не соцопитування приїхала тут проводити. То гра для обраних! А з ними в мене інші ігри. О, до речі, час і попрацювати. Бачиш, як завелася – і не думала вступати з тобою в полеміку, аж ось… :)
На цьому прощаюся, обіймаю тебе, притуляюся… Йоу! Починаю збуджуватися.
Ні! Геть емоції! Потискаю руку і йду до роботи!
А тобі аттачу[2] одразу два оповідання. Одне малесеньке, прикольне, а друге я ще й сама не читала. Тож попрацюймо, а потім пірнемо в нього разом!
P. S. Зранку побачила на мобільному пропущений виклик від тебе. Мабуть, я не почула вчора. Передзвонювати не стала. Як водиться… Далі від гріха.
Сумую без тебе. Отаке…
А я чекав розповіді про вчорашню вечерю… Твої мужчини, мабуть, розпускали там хвости, роздували щоки, розповідали, які вони круті і перспективні (звісно, за місцевими масштабами), а потім перейшли до компліментів та анекдотів? Чоловіки такі…
Мабуть, було весело, раз не чула, як я дзвонив. Танцювали?
Знову трішки ревную. Хоча… так-так, знаю – не маю права. :(
Зараз читну маленьку оповідку і поїду до банкірів – жуємо робочі моменти, знову перемовини з приводу того контракту, про який я тобі говорив. То був би незлецький закидон на перспективу.
Колеги
Середнього віку струнка Фея в джинсах і смугастому светрику згрібала на газоні листя.
Тому що осінь.
Вона пробувала спалювати його на краю дачної ділянки, але насичене нічною вологою листя горіло погано. Чаклуючи біля неслухняного вогнища, Фея раптом помітила біля паркану брудну пляшку, заткнуту корком. Недовго думаючи, вона підняла пляшку, витягла корок і кинула його в купу листя, туди, де знизу ще миготіли червоні вогники, – може, розгориться?
І раптом почалося! У пляшці щось зашипіло, Фея злякано відкинула її, але процес ішов: повалував дим, полетіли іскри… За хвилину з димової хмари виник середнього віку чоловік високого зросту, міцної статури, у пристойному діловому костюмі. На лацкані – бейджик із написом «Джин».
Фея спершу оторопіла від несподіваних спецефектів, але опанувала себе і не подала знаку. Поправила волосся на лобі, випрямила спину, уперла руки в боки і каже:
– Здрааастє!