за обміном. З усіх маркерів на шляху до дорослості – голосування, водіння машини, законного вживання алкоголю – найбільш невловимим для хлопця з Мертон-Ґрейндж було побачити бретельку бюстгальтера й не смикнути її. Не бути козлом: великий ритуал переходу, який нам ще належало подолати. Навіть якщо вона була сама, чого б це Френ Фішер зацікавилась таким хлопцем, як я?
Нарешті прийшло усвідомлення, що всі ті емоції, на які я міг навмання вішати ярлик «кохання», були такі ж малозначущі й неактуальні, як коробка дитячих іграшок. Бекі Бойн, Шерон Фіндлей, Емілі Джойс – про що я раніше думав? Це була цілковито нове почуття, і якщо зарано було ще називати це коханням, то я готовий був назвати це надією.
Ніщо із цього не можна було казати вголос – та й кому? – і, до того ж, я мав небагато часу, щоб розмірковувати над цим, адже, повернувшись на Текерей-Кресент, я побачив новенький червоний «Міні» і в його задньому вікні – обличчя моєї сестри Біллі, яка підіймала очі від своєї книжки.
Мама приїхала в гості.
Мама
Коли я був маленький – і ця історія ще здавалася правдоподібною, – батьки не раз розповідали мені про те, як закохалися. Вони були студентами: мати навчалася на медсестру, а батько проходив курс бухгалтерського обліку, який практично покинув, щоб грати на саксофоні в ансамблях коледжу різної якості, цього разу – «Воло», панк-фанк чи фанк-панк, у складі п’яти учасників, які заграли свій перший та останній концерт у спілці студентів Портсмутського політехнічного. Здавалося, панк і фанк доводили свою несумісність, але в ті миті, коли не дивилася в підлогу, моя мати помітила в ансамблі одного музику, котрому вистачало розуму ніяковіти: саксофоніста. Вона сміялася із сатиричних гримас, які він корчив за спиною соліста, і зауважила також, що він добре володіє своїм інструментом. Тож вирішила підійти до нього в барі, де він стояв, зсутулившись, і несамовито тер своє підведене око краєм пивного рушника, як людина, що намагається швиденько позбутися маскування. Вона взяла його під руку.
– Це було просто… – сказала вона, – жахливо.
І на мить він пильно придивився до неї, а тоді розсміявся.
– І це було воно, – не раз казав мені батько, – кохання з першого погляду. – А моя мама стогнала, закочувала очі й жбурляла в нього подушкою, та все ж мені подобалася ця історія: мама стала поряд із татом у барі, і завдяки цьому на світ з’явився я.
Ми маємо їхню світлину, зроблену незабаром після першої зустрічі – з однаковими цигарками й у шкіряних куртках, на пожежній драбині, в єдиній частині Ґоспорта, що нагадує Іст-Віллідж. Невисока, із чорними очима, що дивляться крізь чорну гривку, моя мати несамовита й нестримна на вигляд, а тато стоїть позаду неї, високо тримаючи цигарку, наче пише її ім’я у повітрі над її головою, і сміється своїми нерівними зубами: «Господи, погляньте на цю дивовижну жінку». Усім парочкам варто було б мати таке фото як обкладинку їхнього уявного альбому. Вони здаються непереможними, сповненими