Правдою є і те, і інше, правдою настільки, наскільки це в моїх силах. Якщо Тобі це цікаво, а Тобі має бути цікаво – мати чітке уявлення про мої думки, що стосуються Тебе, у моєму незалежному стані, тоді Ти, наскільки я пам’ятаю, найкраще отримаєш цю ясність з листа, який я написав Тобі безпосередньо після моєї передостанньої подорожі до Берліна. Можливо, Ти його маєш і знайдеш його. Я не хочу повторювати, що там було написано, та й не можу цього зробити. У будь-якому разі сказане там дає останню для продовження наших стосунків підставу, яку визнає кожен з нас.
Я знаю, ця підстава не дуже міцна, принаймні не повністю визнана Тобою, це й бентежить мене. Ми можемо зараз міцно триматися за руки, але, мабуть, земля під нами не є міцною і постійно, усупереч усьому, рухається. Чи здатне міцне тримання за руки врівноважити це – цього я поки не знаю. У будь-якому разі за мною діло не стане.
24 травня 1914 року, Прага
До Феліції Бауер
Моя люба Феліціє, я дотримуюся обіцянки, яку дав собі, і попри Твого останнього листа вкладаю також і обіцяний лист. І це правильно, адже якщо він і з’явився з миттєвої причини, то аж ніяк не має зникнути з нею, а надто, якщо причина повністю не зникла. У ньому немає жодного слова, якого я б соромився, і жодного речення, яке, власне кажучи, містило б щось інше, ніж турботу про Тебе.
З моїм планом стосовно сестри не склалося. Я запитав Тебе про це потай, усвідомлюючи складність здійснення цього плану. Ти вважала це складним, але все ж здійсненним, і також відверто поговорила про це зі своєю матір’ю; це був цілком правильний вчинок. Так само правильним вчинком з мого боку було те, що у Твоєму останньому листі я ще не побачив цілковитої згоди й очікував точнішої відповіді – «так» чи «ні» (між іншим, цілком відповідно до Твоєї невиконаної обіцянки ще раз написати мені про це). У будь-якому разі я б ще не відправив сестру без відповіді на останній лист. Це все було правильно. Але зараз Твоя мати пише до моєї матері (між іншим, дуже люб’язно й болісно нагадує мені, що я їй ще не написав) і згадує в ньому, – точний текст я вже не пам’ятаю, – що вона була б рада, якби Оттла приїхала раніше, але не наважилася запросити її й т. д. Цим самим ця невелика справа, яка, якби вона не вдалася, стосувалася б лише мене і Тебе, стала сімейною справою. Це неправильно. Лише я просив, лише я міг отримати відмову. Це ж цілком зрозуміло.
Тепер опирається й Оттла, не зовсім без моєї згоди, і взагалі не хоче їхати. Я зовсім не вважаю це поганим; якщо вона вже з нагоди моїх заручин не зможе отримати задоволення від багатоденного перебування в Берліні, тоді вона принаймні повинна отримати задоволення від упертості. Звичайно, упертість спрямована зовсім не проти Тебе, а головним чином проти батька. Але це веде в пітьму сімейних історій, в яких ніхто не розуміється.
Оскільки Ти у своєму листі пишеш про театр і про можливі походи в театр, то я переглянув театральну афішу. Я знайшов лише дві вистави, які б мене порадували, а так – зовсім нічого. І обидві вистави нам не підходять. «Король Лір» йде в суботу. Хоча я, ймовірно, приїду о 7-й годині, однак ми навряд чи зможемо