не лише події, якими буде характеризуватися її життя, а й момент та обставини її смерті.
Отже, для греків особиста доля тісно пов’язана з ідеєю поділу на часточки. Цей факт підкріплюється тим, що для позначення долі існують численні терміни, які різними стежинами приводять до одного й того самого базового поняття так само, як ідея долі/часточки розігрується в різноманітних метафоричних площинах.
Розпочнемо з термінів móira жіночого роду та móros – чоловічого. Ідеться про іменники, що походять від кореня mer – «частина», які позначають і ділянку землі, й долю окремої людини або її уділ. Відтак, ми опиняємося перед долею як перед «відведеною часткою». Іменник móira може також з’являтися як ім’я божества, Moira або Moirai[7]. Ці богині призначали кожному його частку життя. Гесіод говорить про них то як про дочок Ночі, то як про дочок Зевса та Тефіди, богинь звичайної сили (Теогонія, 211 та наступні, 901 та наступні). Поет наводить також імена цих трьох богинь: Клото, «Пряха», Лахезіс, «Та, що призначає долю», та Атропос, «Невідворотна». Зафіксований Гесіодом родовід не залишає сумнівів стосовно легітимності накладеного на людські життя порядку: адже його встановлюють дочки Зевса, верховного бога, й Норми. Звісно, смерть є невід’ємною частиною індивідуальної móira – якщо життя має певну «часточку», вона не може бути необмеженою. Однак оскільки людям все одно не подобається помирати, з терміном móira часто асоціюються такі прикметники, як згубний, скорботний тощо. Вони перебувають, так би мовити, у суперечності із системою: померти буде справедливо, оскільки так бажають боги, втім, це болісно, й móira, котра так наказала, є «згубною».
В іменах Лахезіс та Атропос втілюються два фундаментальних аспекти функціонування мойр: відповідно «кидати жереб» для окремих часточок життя та забезпечувати «незмінний» характер набутого призначення. Тоді як ім’я Клото, Пряха, відсилає до головного метафоричного поля, що ним користуються греки, аби висловити зв’язок з індивідуальною долею: прядіння. Ця móira призначеного життя уявляється як процес, коли певна кількість сирої вовни («кужеля»), що видається жінці для прядіння, перетворюється на умовну «нитку». На практиці у греків, як і донедавна у традиційній європейській культурі, «кужель» (tolýpe) розміщувався в кошику (kálathos), жінка начісувала його на гребінь прядки (elakate) й потім витягувала в нитку за допомогою веретена (átraktos). Коли гребінь цілком звільняється від кужеля, вовна закінчується, та, згідно з такою моделлю життя/прядіння, закінчується й життя людини.
У міфологічному світі «частка» життя, приречена певному смертному, згодом може набувати інших форм. У момент народження героя Мелеагра три Мойри з’явилися, аби вручити його матері Алтеї «головешку», котра відповідала життю новонародженого. За найпоширенішою версією цього міфу (Аполлодор, Бібліотека, 1, 8, 2–3), Алтея, гніваючись на сина, який убив своїх братів, кинула цю «головешку» у вогонь й у такий спосіб спровокувала смерть Мелеагра. Цей переказ також укотре підтверджує бачення людського життя