кількості нерозбавленого вина; сніданок міг збагачуватися за рахунок оливок або інжиру. Близько опівдня відбувався швиденький перекус (áriston), котрий, утім, міг відбутися й ближче до вечора як полуденок.
Утім, найважливішим серед прийомів їжі був той, що відбувався наприкінці дня або навіть уночі – вечеря, або deipnon. З нагоди вечері інколи влаштовували бенкет (sympósion) для вшанування громадських свят або, у більш приватній формі, для відзначення подій у родині чи підкріплення товариських стосунків. Симпосій спочатку відігравав роль жертовної трапези в кульмінаційні моменти соціалізації аристократичної та військової еліти, а згодом набув більш поширеної форми бенкету для запрошених. Зазвичай його влаштовували у будинках найзаможніших людей або за рахунок тіасосів, члени котрих приносили із собою готові наїдки. В обох випадках, під час як частування гостей, так і пригощанні за спільні кошти, йдеться завжди про трапезу чоловіків, оскільки вільні жінки були вилучені як із політичних, так і з соціальних заходів. Єдиними жінками, котрі могли з’явитися під час другої частини бенкету, були музикантки, танцівниці та гетери, куртизанки. Грецький бенкет складається з двох частин: перша припадає на захід сонця та присвячена трапезі і споживанню наїдків (deipnon), а друга, триваліша, власне, й має назву симпосій, тобто є часом, коли «разом пили» під час бесіди на різні теми або танців та ігор різного роду.
Перш ніж увійти до будинку, де відбуватиметься бенкет, необхідно роззутися. Раби миють ноги кожному запрошеному, отже ті можуть увійти до бенкетної зали та розташуватися на ліжку, не ризикуючи забруднити покриття. Запрошені, інколи прикрашені коронами з листя або квітів, їдять напівлежачи або з піднятими ногами, розташовуючись двоє на двоє на ліжках біля маленьких столиків. Друге омовіння перед їжею – це миття рук у мисках, що приносили їм раби, адже їжу брали пальцями, а серветки ще не були в ужитку; усі витирали рота шматочками хліба, котрий потім кидали на землю разом із недоїдками. Приймання їжі розпочиналося зі свого роду «аперитиву», чаші ароматизованого вина, котру запрошені передавали один одному. По завершенні споживання їжі обідні столи прибиралися та милася підлога. Далі здійснювалися жертовні узливання та співали гімн: розпочинався симпосій. Перед тим, як почати пити, призначався симпосіарх, або керівник бенкету, котрий вів облік кількості келихів, які міг випити запрошений; по черзі виголошувалися тости за здоров’я кожного. Музика й танці могли веселити гостей, котрі під час симпосію – який з часом перетворився на справжній літературний жанр – вели бесіду, віддавалися любовним втіхам або вправлялися у спритності, зокрема, граючи у коттаб. Ця гра, певно, сицилійського походження, мала багато варіантів. У класичному коттабі гравець мав влучити у ціль вином, що залишилося в його келиху. Інколи вином мають влучити в маленькі келихи, що плавають на поверхні у більшій посудині. Переможець гри в коттаб, котрий визначається, зокрема, й за красою жестів – предмет