відповідно до потреб сучасності, є надто відомим фактом, аби на ньому наголошувати. Йдеться про явище, пов’язане зі способом підтримання «колективної пам’яті» певної спільноти загалом. Як учив свого часу Моріс Альбвакс, колективна пам’ять справді становить певну послідовність уточнювальних рамок – соціальних за характером, котрі накладають сильний відбиток на зміст. Якщо зміняться ці соціальні рамки, зміниться також пам’ять, що залишилася про минуле. Соціальна група крок за кроком відтворить своє минуле та власну традицію – пристосовуючи їх до сьогоднішніх соціальних рамок, які змінюються, – так само, як планується її майбутнє. Отже, у визначенні «міфу» категорією «традиція» варто користуватися незалежно від того, чи ця традиція вважається стародавньою або нещодавньою, справжньою або сфабрикованою, оригінальною або реконструйованою. Істотно, що «міфічний» переказ репрезентується та застосовується так, ніби він є традиційним: і передусім, як було сказано, він наділений «значущістю» для спільноти, з якою пов’язаний.
4. Початкове знання: Піфагор та піфагорійці. Марія Мікела Сассі
4.1. Учитель та його спільнота
Піфагор Самоський у віці близько 40 років відбув з острова, де народився й де відбулося його становлення, та бл. 520 р. до н. е. влаштувався на Кротоні. Не можна стверджувати, що перш ніж осісти у Великій Греції, тобто у Південній Італії, він із користю мандрував Єгиптом, Месопотамією та Фінікією, як це переповідають стародавні джерела. Проте не можна й виключити, що під час цих імовірних подорожей він міг контактувати як з релігійними віруваннями, так і з елементами астрономічного й математичного знання, які згодом вплинули на його філософську діяльність. У будь-якому разі найголовніші координати його біографії чітко позначені двома центрами: іонійським світом, у якому вже можна було ознайомитися із досягненнями філософів Мілета в царині наукового знання, та італійським світом, який характеризувався зачатками релігійності, що проявлялися, у тому числі, наприклад, у поширенні орфічних, тобто пов’язаних із міфологічним образом поета Орфея, вірувань.
На Кротоні Піфагор збирає навколо себе спільноту учнів, яка певним чином за характером є прототипом філософської школи, якою стане Академія Платона, спрямована суто на пізнавальну діяльність. Зрештою, сама спільнота за організацією одночасно схожа на школу, яка мала ієрархічну структуру відповідно до різних рівнів доступу до одкровення про знання, які сповіщає вчитель (що зазвичай визначається як «езотеричне»), та на релігійну «секту» з обов’язком зберігати мовчання про найважливіші його складові та регулярні колективні зустрічі, а також дотримуватися встановлених ритуалів.
Піфагорійська спільнота, як, імовірно, й інші подібні об’єднання, що швидко розвиваються в інших центрах Великої Греції (зокрема, у Метапонті й Таренті), починає впливати на політичне життя міста, певно, на користь аристократії, що збігалося із самим характером школи, структурованої ієрархічно відповідно