іншого, багато «Життєписів Піфагора» (до нас дійшли такі твори Діогена Лаертського, Порфірія та Ямвліха). Утім, можливо, у грецькій літературі не існує делікатнішої царини. Насправді, стала традиція піфагорійської школи приписувати будь-яке відкриття своєму засновнику великою мірою зумовила стародавні перекази про нього, одночасно роблячи таким чином украй важким та навіть неможливим як відокремлення ядра оригінальних ідей від доробку його послідовників, так і визначення внеску будь-кого з них. Однак окремі важливі відомості можна відтворити за деякими переконливими посиланнями авторів доби досократиків, що диктувалися або полемічними інтересами, або захопленням цим зразковим представником sophía, архаїчного знання.
Ксенофан із Колофона, ще один філософ-«емігрант» до Великої Греції, з великим смаком зображує Піфагора, як той виступає на захист переможеної тварини. Його надихнула ідея про те, що людська душа переселяється в різні форми життя. Певно, це є найдавнішим свідченням існування у Великій Греції віри в метемпсихоз (переселення душі).
До уявлень, які цілком упевнено можна приписувати засновнику піфагореїзму, належать ті, що пов’язані з ідеєю безсмертя душі та її переселення в різні смерті тіла. З цією теорією пов’язані правила стриманості в харчуванні й теоретичні міркування про певний спосіб життя, спрямований на забезпечення морального очищення розуму та його повернення після смерті до своїх божественних витоків.
Одне дуже близьке в часі до Піфагора свідчення спонукає до роздумів щодо можливості того, що його вчення виходить за межі релігійної та моральної проблематики. Геракліт з Ефесу, насправді, виступав проти марнослівного «знання багатьох речей» та емпіричних «досліджень», що удають із себе науки. Ці ідеї ми бачимо в роботах як Піфагора, так й інших грецьких авторів, зокрема, Гесіода та Ксенофана.
Отже, розглянемо ті «численні речі», що утворювали мудрість Піфагора, крім усвідомлення власної безсмертності.
4.3. Всі речі є числами
Серед численних математичних відкриттів, які приписуються Піфагорові, з ним може пов’язуватися й те, що узгоджені інтервали музичного звукоряду кварта, квінта та октава можуть бути виражені в термінах простих зв’язків поміж першими чотирма цілими числами: 2:1 (октава), 3:1 (квінта), 4:3 (кварта). Піфагор міг дійти цього насправді шляхом дуже просторого вимірювання звуків на струні монохорда, тобто музичного інструменти, що складався з довгої звукової дошки з однією струною, під якою рухався смичок; він затискав струну, щоб отримати бажаний звук.
Це фундаментальна відправна точка, оскільки дає змогу розпочати математичне дослідження пропорцій (арифметичної, геометричної та гармонійної). Але не тільки: розмаїття музичних звуків можна впорядкувати у послідовності, що можуть бути виражені у числах, і це інтуїтивне усвідомлення може бути використано як інтерпретаційна модель для всієї дійсності.
До ядра концепції Піфагора може сходити також