ситуаціях, стежить за найменшими звивами думки та емоцій. В оповіданні «Провалля і маятник» він створює цілу симфонію емоційних станів, показує народження божевільної надії всупереч очевидному, розкриває здатність людської душі боротися до кінця проти неминучої загибелі. В «Барильці амонтильядо» або «Чорному коті» висвітлює зсередини механізм такого руйнівного почуття, як ревнощі і жадання помсти. В тому ж таки «Чорному коті», «Вільямі Вілсоні», «Серце виказало» і деяких інших оповіданнях дає майже клінічну картину маніакального стану, який призводить до злочину і спалаху буйного безумства. Є в нього й аналіз всепереможного почуття любові, яке розчиняє волю і особистість закоханого у волі коханої, є оповідь, як кохання перероджується в ненависть і навіть бажання вбити колись обожнювану жінку. Страх смерті, наростання цього невідступного почуття, повільний розклад особистості під впливом жаху, так само як трагічний вплив самотності на людину («Вільям Вілсон», «Людина натовпу»), – ось лише деякі з психологічних тем у творах письменника. Він – один з перших, хто глибинно розкрив хворобливу психіку, те, про що згодом так багато писали різні художники від Золя до Фолкнера. В цьому По близький до свого геніального сучасника Миколи Гоголя, автора «Нотаток божевільного», «Носа», «Портрета» тощо. Е. По приваблювали психологічні парадокси, невмотивовані почуття і вчинки. Недарма він написав своєрідну розвідку «Чортик протиріччя» про особливий потяг людини до безглуздих і згубних дій. В нашому сторіччі психологічна проза досягла надзвичайного розвою, і можна стверджувати, що письменники різних напрямів – від реалістів до екзистенціалістів – могли використовувати й використовували психологічні знахідки американського майстра.
Едгар По відзначався інтелектуальною витонченістю, небуденністю мислення, разючою силою інтуїції, що дозволяла йому уявою зазирати в майбутнє. Згадаймо міркування слідчого Дюпена про логіку математичного розуму і логіку мислення взагалі або в конкретних галузях науки чи творчості. Дюпен говорив про обмеженість суто математичного розуму і про його безмежність, якщо він окрилений поезією. У вдачі самого письменника відбувся цей рідкісний синтез холодного, гострого, скептичного розуму, який все піддає аналізу й безжальній критиці, і найтоншої поетичної чутливості, що виходила за межі звичайних людських почуттів. Емоційна насиченість поезії По, як і багатьох прозових творів, здається підсиленою тією обставиною, що в душі автора «Міста серед моря», «Анні», «Аннабел Лі» постійно звучать слова memento mori, нагадуючи про минущість людського існування, про близькість могили.
До тем, які в загалом розмаїтій творчості По трапляються надто часто, а подекуди набувають причепливості, об’єднуючи низку творів, належить передусім тема смерті. Смерть, природна й насильницька, виступає у письменника в десятках облич. Це й загибель від таємничої невиліковної хвороби, жахливої пошесті чи не менш жахливої помсти,