вийшло. Мені здається, що це актуально для України, де наразі відбуваються реформи.
Уже в кінці 1990-х Естонія почала проводити медичну реформу, багато в чому схожу на нашу, за принципом «гроші йдуть за пацієнтом». Або навпаки, естонська схожа в чомусь на британську модель. І в Україні вибрали британську, але може вийти й естонська.
На початку реформи вирішили, що медичні центри й лікарі первинки повинні самі керувати своїми ресурсами, так ефективніше. Тобто, вони повинні оформитися як окремі юридичні особи з прозорою звітністю про діяльність, прибуток і збитки за законодавством організацій з обмеженою відповідальністю, як українські ФОПи.
Сімейні лікарі почали підписувати декларації з пацієнтами й отримувати дохід у залежності від кількості пацієнтів у реєстрі плюс фіксована доплата на пацієнта за аналізи. А у віддалених місцях отримували ще й доплату.
Для ефективності лікарі первинки часто стали об’єднуватися в центри сімейних лікарів, щоб разом орендувати приміщення й набрати необхідну кількість пацієнтів для організації осередку приватної лабораторії. Саме в приватних лабораторіях лікарі первинки, а часто і вторинки, закуповують послуги. За лабораторіями стоять інвестори, які мають ресурси для інвестування в обладнання й нові технології, а співпраця з лікарями гарантує їм постійний потік, за рахунок якого окупаються інвестиції.
Щороку через Лікарняну Касу, аналог НСЗУ, проводяться конкурси на конкретну кількість прийомів до вузьконаправлених спеціалістів, і виграти замовлення можуть як центри, що належать державі, так і приватні. Часто це не покриває витрат державних центрів, і вони пропонують також платні послуги. Так, вибираючи час прийому до вузьконаправленого спеціаліста, ти можеш вибрати водночас і час до державної системи бронювання: або «швидко за свої гроші», або, можливо, і до того ж лікаря «на безкоштовний час», тобто за держзамовленням, але місяців через два. Це створило певну ситуацію холодної громадянської війни, де держава стала певною мірою конкурувати з приватним ринком, пропонуючи нижчі ціни, але це був побічний ефект реформи.
Водночас увага в основному зосереджувалася на сімейних лікарях, тобто з будь-якою проблемою ти спочатку потрапляєш до сімейного лікаря, який намагається вирішити проблему або, на свій розсуд і за необхідності, виписує направлення до вузьконаправленого спеціаліста. Отримавши направлення, ти можеш сам записатися до будь-якого необхідного спеціаліста, який має вільний від держзамовлення час прийому. Якщо не отримав направлення, то постарайся все-таки вмовити сімейного лікаря або йди на платний прийом.
За підсумками 2019 року Естонія вийшла на 29 місце в світовому рейтингу GHS. Україна в цьому рейтингу на 93 місці. Але не все так добре, як здається на перший погляд. Максимально дозволений час очікування до вузьконаправленого спеціаліста – 43 дні. Це приблизно 6 тижнів, і 30 % пацієнтів не потрапляли навіть в ці часові рамки. До того ж, середній час очікування ближчий до шостого