не поїхав. Хто ж знав, що арешт Бандери був лише превентивним?
Присутні слухали Мельника не перебиваючи.
– Вже після того як з Варшави прийшла звістка про атентат, поліція взялася за Крайовий провід по-справжньому, – продовжував Мельник. – Складається враження, що там знали про нас все, лише не рішалися приступати до серйозних дій.
– Це й не дивно, особливо після того, як до поліції потрапив архів Сеника! – подав голос Ріко Ярий і подивився на Барановського. Від таких слів тому стало не по собі.
Саме Ярослав Барановський разом з Омеляном Сеником відповідали за празьку частину звітів, протоколів та інших записок Проводу Українських Націоналістів, яка невідь-яким чином потрапила спочатку до рук місцевої поліції, а вже потім й до Варшави. Оскільки сам архів був у безпосередньому володінні Сеника, то й претензії за його втрату стосувалися саме його. Ярослава Барановського ніхто прямо не звинувачував, але раптом сплила історія з його братом.
Тут на допомогу молодому Барановському прийшов Андрій Мельник.
– Ваші звинувачення, пане Ярий, не мають підстав, – сказав він. – Активні арешти наших людей на Галичині почалися іще задовго до того, як до рук поліції потрапив наш архів. І лік йде на сотні, повірте мені!
– А конкретно? – запитав Андрієвський.
Мельник на хвильку замовк, неначе йому потрібен був час, щоб видобути потрібну інформацію зі своєї голови.
– Починаючи з двадцять дев’ятого року – року, коли постала ОУН, – до кінця тридцять третього було засуджено сімсот вісімдесят членів Організації, а заарештовано удвічі більше. Суди просто не змогли довести їхню вину. Тут файно спрацювали адвокати. Смію зауважити, пане Ярий, що це сталося ще до того, як до поліції потрапив наш архів.
– Та я нікого й не збирався звинуватити! – виправдовувався Ярий.
Дискусію, яка ще не встигла розгорітися, зупинив Коновалець.
– Прошу заспокоїтися! – остудив він. – Ніхто нікого не буде звинувачувати! Ми вже провели своє розслідування! Все це банальний збіг і не треба на ньому зупинятися! Андрію, що з найновішими арештами?
– Так! Заарештували тринадцять чоловік, практично всіх, хто був причетний до атентату, – продовжив Мельник. – Найстаршому Богданові Підгайному тридцять років, наймолодшій Катерині Зарицькій – двадцять. Таким чином поляки арештували всіх причетних до атентату.
– За винятком самого виконавця! – вставив Андрієвський.
– Так, Григорій Мацейко зараз перебуває на борту лайнера, який прямує до Арґентини.
– А чи не поспішили ми з його відправкою? – засумнівався Барановський. – Чому б його не використати у суді? Це було б бомбою!
– Одна бомба вже була! – їдко сказав Ярий. – Та, що не вибухнула! До речі, чому вона не вибухнула?
Дмитро Андрієвський виявився найбільш обізнаним.
– Наші хіміки використали занадто грубе скло, – мовив він. – Капсуль його не пробив, що і врятувало боївкара. Добре, що